У зв’язку з наведеним не зовсім зрозумілою видається закріплена в Кодексі різниця між трансфертами та міжбюджетними трансфертами. Останні визначаються як кошти, що безоплатно та безповоротно передаються з одного бюджету до іншого (п. 25 ст. 2 БК України). Проте суть і призначення як міжбюджетних трансфертів, так і просто трансфертів одна й та сама. Ми можемо вживати скорочено слово «трансферт», розуміючи під ним «міжбюджетний трансферт». І це буде правильно. Різниця між цими термінами (у контексті Кодексу) полягає в тому, що трансферти можна одержати від органів влади (причому невідомо, хто їх отримує), а міжбюджетні трансферти надходять від інших бюджетів. Звичайно, трансферти від інших органів державної влади (незрозуміло, яких саме інших органів, виходячи зі ст. 9 БК України), органів влади АРК, органів місцевого самоврядування також передаються з бюджетів, а не з власних коштів будь-якого органу, тому вони все одно є міжбюджетними.

У спеціальній фінансово-правовій літературі можна зустріти таке визначення міжбюджетних (бюджетних) трансфертів – це: 1) кошти, які передаються з державного бюджету до місцевих бюджетів або з місцевих бюджетів вищого рівня до бюджетів нижчого рівня у формі дотацій, субсидій, субвенцій тощо [29, с. 411] (проте в умовах дії БК України подібне визначення застосовувати не слід, оскільки нині міжбюджетні трансферти надаються як із державного бюджету до місцевих, так і навпаки, відповідно до п. 3 ст. 29 БК України); 2) це форма перерозподілу частки коштів, які мобілізовані в доходах бюджетів [39, с. 173] (як слушно зазначає В. Косаняк, наведене визначення вказує лише на економічну суть міжбюджетних трансфертів, однак зміст самого поняття повністю не розкривається [55, с. 298]).

Бюджетне регулювання являє собою перерозподіл (у доповнення до постійно закріплених доходів) частини загальнодержавних доходів між різними бюджетами з метою збалансування кожного з них. Саме за допомогою бюджетного регулювання вирішуються такі завдання: 1) бездефіцитне збалансування кожного бюджету; 2) виділення регулюючих доходів із джерел, забезпечуючих надходження коштів протягом року в розмірах, що відповідають видаткам, які передбачені планами; 3) створення матеріальної зацікавленості місцевих органів влади у виконанні бюджетів по загальнообов’язкових податках і доходах [46, с. 99].

Проблеми міжбюджетних відносин (фінансового (бюджетного) вирівнювання) в більшості зарубіжних країн викликають гострі політичні дискусії, адже «території-донори» повинні надавати певну фінансову допомогу з власних бюджетів іншим. Проте як бути з принципом самостійності місцевих бюджетів, з правом вирішувати долю тимчасово вільних коштів, чи коли наявним є профіцит бюджету? Для вирішення подібних проблем необхідно встановлювати чіткі законодавчі норми бюджетного регулювання, розмір мінімального бюджету для “бідних» територій тощо.

Фінансове вирівнювання – це процес перерозподілу фінансових ресурсів на користь адміністративно-територіальних одиниць, які не мають достатньої власної доходної бази. Відповідний процес забезпечується центральними органами державної влади. Це синонім поняття «бюджетне регулювання». Фінансове вирівнювання є не абсолютним вирівнюванням доходів територіальних одиниць, а лише в цілому забезпечує цей процес (розділ VII Указу Президента України від 22 липня 1998 р. № 810/98 з подальшими змінами та доповненнями «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні»).

На думку В.І. Кравченка, міжбюджетні відносини являють собою форму взаємозв’язків і взаємозалежностей між окремими ланками системи місцевих бюджетів, а також між місцевими бюджетами та Державним бюджетом України [29, с. 257].

Бежаєв О.Г. наводить таке визначення міжбюджетних відносин – це економічно-правові відносини, що виникають між органами державної та муніципальної влади в ході бюджетного процесу з приводу розмежування на постійній чи довгостроковій основі видаткових повноважень, доходів, що надходять у бюджетну систему країни, визначення нормативів закріплення на постійній чи довгостроковій основі федеральних і регіональних податків, розподілу коштів із бюджетів вищих рівнів у бюджети нижчих рівнів у порядку бюджетного регулювання, відшкодування видатків, пов’язаних із передачею видаткових повноважень чи прийняттям рішень, які викликали додаткові видатки чи втрати доходів інших бюджетів, передачі коштів у формі дотацій, субвенцій, субсидій, тимчасової фінансової допомоги на поворотній платній та безоплатній основі, а також об’єднання коштів для фінансування видатків в інтересах різних рівнів влади і різних територій одного рівня влади [24, с. 17 - 18]. Очевидно, що таке трактування занадто громіздке і включає окрім розкриття самого поняття «міжбюджетні відносини» ще й ознаки, види і форми міжбюджетних відносин.

Засади міжбюджетних відносин між районними бюджетами та іншими місцевими бюджетами, трансферти до яких визначаються законом про Державний бюджет України на наступний рік, регулюються БК України, а також спеціальним Законом «Про міжбюджетні відносини між районним бюджетом та бюджетами територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань» 4. Відповідно до ст. 3 Закону у районному бюджеті можуть передбачатися такі міжбюджетні трансферти: 1) дотація вирівнювання бюджетам місцевого самоврядування; 2) кошти, що передаються до районного бюджету з бюджетів місцевого самоврядування; 3) додаткова дотація на вирівнювання диспропорцій, пов’язаних із нерівномірністю мережі бюджетних установ; 4) інші дотації; 5) субвенції на виконання інвестиційних проектів; 6) інші субвенції.

Система податково-бюджетних відносин між різними органами влади теоретично може бути заснована на різних поєднаннях рівнів децентралізації за різними напрямами. Наприклад, у випадку з повноваженнями, що пов’язані з прийняттям рішень, децентралізація невелика; можливість децентралізації відповідальності також явно обмежена. В економічно розвинених країнах життєздатність існуючих міжбюджетних відносин підтверджує, що сама по собі централізація та