Порядок надання субвенцій місцевим бюджетам України. До методів бюджетного регулювання належать субвенції, котрі широко застосовуються як в Україні, так і в багатьох країнах світу. В Україні питання правового регулювання надання бюджетам субвенцій комплексно не досліджувалося. Нами субвенції розглядаються як джерело доходів місцевих бюджетів (хоча для бюджетів вищого рівня вони є видатками).

Субвенція (від лат. subventio – допомога) – це певна сума коштів, що видається з одного бюджету бюджету, як правило, нижчого рівня з чітко обумовленим цільовим призначенням, – у формі допомоги на часткове фінансування програм і заходів соціального розвитку, підлягає поверненню при її невикористанні (у межах невикористаної суми), або при нецільовому використанні (у межах повної суми). Розміри та умови надання і використання дотацій і субвенцій з Державного бюджету України, республіканського бюджету АРК і місцевих бюджетів затверджуються законом про державний бюджет на поточний рік, а також відповідними постановами Кабінету Міністрів України та рішеннями органів місцевого самоврядування. На відміну від дотації, субвенція надається на визначену мету за умови часткової участі коштів місцевих бюджетів. Дотації виступають як компенсація нестачі податкових надходжень, а субвенції використовуються більшою мірою на фінансування капіталовкладень.

БК України містить вкрай обмежене визначення субвенції – це міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції (п. 37 ст. 2).

Слід розуміти міжбюджетний трансферт, що надається з чітко обумовленим цільовим призначенням як допомога на часткове фінансування програм і заходів соціального та іншого розвитку за умови часткової участі коштів місцевого бюджету-отримувача цих коштів; підлягає поверненню при неповному (у межах невикористаної суми) або нецільовому (у межах повної суми) використанні.

У СРСР субвенції із державного бюджету були запроваджені у 1924 р. і як метод бюджетного регулювання місцевих бюджетів значною мірою замінили дотації. За рахунок загальносоюзних бюджетних коштів щорічно формувався субвенційний фонд, але у 1931 р. субвенції були скасовані. В Україні субвенції як інструмент бюджетного регулювання були введені Законом «Про Державний бюджет України на 1992 рік». Право на отримання субвенцій у 1992 р. було надано Кіровоградській області, АРК і місту Севастополь. У 1993 р. субвенції отримали.

Загальними умовами надання та використання субвенцій є такі обставини:

– субвенції спрямовуються на фінансування конкретних заходів;

– субвенційне фінансування здійснюється у формі часткової участі у видатках відповідних бюджетів;

– орган, який надає субвенцію, встановлює призначення, обсяг, отримувача, порядок і умови надання субвенції відповідно до чинного законодавства;

– орган, який надає субвенції, має право контролювати їх використання, а отримувач зобов’язаний звітувати про їх використання [33, с. 159];

– отримувачами субвенції є лише органи місцевого самоврядування; юридичним особам не дозволяється надавати кошти з бюджету у вигляді субвенцій;

– надання субвенції є доцільним, коли для покриття тих чи інших видатків не вистачає інших бюджетних доходів.

Субвенції можна поділити на два види: поточні (забезпечують часткове покриття поточних видатків конкретного місцевого бюджету) та інвестиційні або ж капітальні (забезпечують, відповідно, фінансування капітальних видатків).

Порядок перерахування з державного бюджету місцевим бюджетам субвенції для будівництва та придбання житла окремим категоріям громадян, її цільового використання, визначення ціни житла та його розподілу затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2002 р. № 820 [16]. Цей Порядок установлює процедуру перерахування органами Державного казначейства місцевим бюджетам субвенції для будівництва та придбання житла військовослужбовцям, учасникам бойових дій в Афганістані та воєнних конфліктів у зарубіжних країнах, членам сімей військовослужбовців, які загинули під час виконання службових обов’язків, а також військовослужбовцям, звільненим у запас або відставку за станом здоров’я, віком, вислугою років та у зв’язку зі скороченням штатів, які перебувають на квартирному обліку за місцем проживання (далі – військовослужбовці та члени їх сімей), цільового використання зазначених коштів, визначення ціни та розподілу житла.

Бюджетні субсидії як джерело доходів місцевих бюджетів порівняльно-правовий аспект). Питання віднесення бюджетних субсидій до доходів місцевих бюджетів України є досить спірним. Складність його полягає, зокрема, в тому, що спеціальне бюджетне законодавство (БК України) не оперує таким терміном. Немає ні спеціальної юридичної літератури, ні окремої наукової статті на цю тему. Світовий досвід застосування бюджетних субсидій дещо відмінний від вітчизняного, що пов’язане із системою міжбюджетного вирівнювання в окремо взятій країні. При дослідженні цього питання ми використовували адаптовану зарубіжну наукову літературу [48]. Отже, у даному підрозділі нами розглядаються субсидії як неподаткові доходи місцевих бюджетів у порівняльно-правовому аспекті.

Субсидії (від лат. subsidium – допомога, підтримка) як метод бюджетного регулювання використовуються з метою збалансування місцевих бюджетів, зміцнення їх доходної бази, надаються на безповоротне фінансування певних заходів і конкретних установ, тобто мають цільовий характер [51, с. 243]. Тобто з одного бюджету передаються кошти для фінансування певних цільових програм іншого бюджету без умови залучення коштів того бюджету, в якому заплановане основне фінансування програми.

У вітчизняній літературі вчені юристи та економісти по-різному визначаються субсидію. Так, доктор економічних наук, професор В.І. Кравченко вважає, що субсидія – це трансфертні ресурси, що надаються з Державного бюджету України до місцевих бюджетів або з місцевих бюджетів вищого адміністративного рівня до місцевих бюджетів нижчого адміністративного рівня на фінансування цільових видатків [29, с. 281, 411]. На його думку, субсидії слід спрямовувати до місцевих поточних бюджетів, ігноруючи при цьому