припис ст. 63 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», де зазначено, що інвестиційні субсидії є джерелом доходів бюджетів розвитку. Далі він пише, що субсидії мають бути основною формою державного фінансування делегованих повноважень виконавчої влади органам місцевого самоврядування і для цього пропонує створити у держбюджеті спеціальний фонд субсидій. Проте такий фонд так і не був створений.
Отже, бюджетна субсидія – це міжбюджетний трансферт, який надається в грошовій формі за рахунок бюджетних коштів чи коштів спеціальних фондів (у разі їх утворення) з чітко обумовленим цільовим призначенням на повне фінансування певних програм чи заходів і, зазвичай, залежить від фінансового стану отримувача; підлягає поверненню при неповному (у межах невикористаної суми) або нецільовому (у межах повної суми) використанні.
висновки
Всебічний аналіз нормативно-правових актів, які стосуються питання неподаткових доходів місцевих бюджетів, а також фінансово-правової літератури з даної тематики дозволяє зробити певні висновки, сформулювати пропозиції щодо вдосконалення, зокрема, бюджетного законодавства.
1. Вітчизняне законодавство потребує узгодження із нормами європейського права у питанні повноважень органів місцевого самоврядування, які мають право на власний бюджет. Також необхідно в бюджетне законодавство України внести відповідні зміни, що стосуються таких подібних понять, як «бюджет територіальної громади», «місцевий бюджет» і «бюджет місцевого самоврядування». Вважаємо, що синонімічність цих понять дозволяє охопити їх одним поняттям «місцевих бюджет» і, відповідно, із законодавчого лексикону виключити інші терміни, які позначають одне те саме явище.
2. Позитивно сприймається розгалуженість законодавства (в широкому розумінні цього слова) про бюджетні доходи, проте кількість нормативно-правових актів не відповідає якості застосування останніх з тієї, зокрема, причини, що існують певні протиріччя та колізії між окремими правовими нормами. Для реалізації функцій органів місцевого самоврядування та розрахунку, в міру можливості, щорічних майбутніх надходжень до місцевих бюджетів, слід було б прийняти закони про внесення змін і доповнень до БК України, а також до чинних Законів «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про власність», «Про систему оподаткування» тощо.
Потребує внесення відповідних змін і доповнень БК України, зокрема, щодо: 1) включення бюджетних субсидій до переліку міжбюджетних трансфертів; 2) формулювання визначень таких понять: міжбюджетні трансферти, міжбюджетні відносини, бюджетні дотації, субвенції.
Необхідно внести відповідні зміни до податкового законодавства України, в якому для назви платежів до бюджету використовуються такі терміни, як «податок», «збір» і «мито», але при цьому не проводиться чіткого розмежування між ними, хоча ці поняття є далеко нетотожними. Про актуальність відмежування цих фінансово-правових категорій неодноразово наголошувалося в науковій літературі та засобах масової інформації, проте законодавець поки що проявляє інертність у цьому питанні. У даній науковій роботі акцентувалася увага на необхідності проведення законодавчого розмежування платежів різного характеру. Це дозволило б чіткіше розмежувати податкові та неподаткові доходи, а також з’ясувати характерні риси останніх, оскільки зазначене розмежування впливає на порядок сплати і стягнення тих чи інших платежів.
3. Прогалиною в бюджетному законодавстві України слід визнати відсутність правового вирішення питання про порядок компенсації з державного бюджету втрат місцевих бюджетів по доходах унаслідок надання державою деяких пільг, або ж їх скасування, що призводить до виникнення додаткових видатків. Відповідно до БК України в державному бюджеті можуть передбачатися субвенції на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень через надання пільг, встановлених державою. Проте «можуть передбачатися» не означає їх обов’язкового встановлення (хоча логічно, що це має бути саме в обов’язковому порядку), тому, виходячи зі змісту статей БК України, зазначені субвенції можуть і не передбачатися.
Список використаних джерел:
Нормативно-правові акти:
1. Конституція України. – К., 1996.
2. Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001.– № 37–38.– Ст. 189.
3. Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р. № 3852-ХІІ // Закони України. – К., 1997.– Т. 7.– С. 3 – 36.
4. Закон України від 1 липня 2004 р. № 1953-IV «Про міжбюджетні відносини між районним бюджетом та бюджетами територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань» // Урядовий кур’єр. – 2004. – № 141.
5. Закон України від 7 лютого 2002 р. № 3032-ІІІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо державного регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами» // Офіційний вісник України. – 2002. – № 10.
6. Закон України від 10 липня 2003 р. № 1086-IV «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та Закону України «Про оплату праці» // Урядовий кур’єр. – 2003. – № 151.
7. Закон від 15 травня 2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» // Урядовий кур’єр. – 2003. – № 188.
8. Закон України від 21 грудня 2000 р. № 2181-III з подальшими змінами «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 10. – Ст. 44.
9. Закон України від 7 грудня 2000 р. № ІІІ з подальшими змінами та доповненнями «Про банки і банківську діяльність» // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № – 6. – Ст. 30.
10. Закон України від 17 лютого 2000 р. № 1458-ІІІ «Про Державний бюджет України на 2000 рік» // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 14–15–16.– Ст. 121.
11. Закон України від 7 грудня 2000 р. № 2120-ІІІ «Про Державний бюджет України на 2001 рік» // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 2 – 3. – Ст. 10.
12. Закон України від