Зміст правила про процесуальну рівність сторін дає підставу для висновку про те, що між змагальністю й процесуальною рівністю існує не взаємна двостороння, а однобічна залежність. Ця залежність може виявлятися в двох формах: при наявності повного поділу основних процесуальних функцій рівність сторін виступає в якості невід'ємного елементу принципу змагальності. В умовах відсутності повного поділу функцій процесуальна рівність учасників кримінального процесу здобуває самостійне значення. У цьому випадку процесуальна рівність учасників процесу являє собою самостійний принцип кримінального судочинства, якщо діє в стадіях попереднього розслідування й судового розгляду, або принцип судового розгляду, якщо поширюється тільки на дану стадію процесу.

У теорії кримінального процесу існують різні судження про сферу дії принципу змагальності. Окремі автори вважають, що принцип змагальності поширює своє дію винятково на стадію судового розгляду, не втрачаючи при цьому значення принципу всього кримінального судочинства [62, с.107]. Інші автори вважають, що принцип змагальності може діяти як у стадії судового розгляду, так й у стадії досудового розслідування, оскільки для цього немає об'єктивних перешкод [36, с.84].

Однією з ознак принципу кримінального процесу є дія її на всіх стадіях судочинства в справі, якщо це не суперечить суті відповідного принципу. Поділ основних функцій як елемент принципу змагальності можливий не тільки на стадії судового розгляду, але й на інших стадіях процесу, зокрема, у стадії попереднього розслідування з моменту виявлення обвинувальних доказів проти конкретної особи. У цьому випадку функції обвинувачення й розгляду кримінальної справи формуються відповідно у функції кримінального переслідування і юстиції, що мають більш широкий зміст. Процесуальна рівноправність як другий елемент змісту принципу змагальності також може існувати й діяти не тільки в судовому розгляді, але й на попередньому розслідуванні. Отже, відсутні які-небудь теоретичні перешкоди для поширення дії принципу змагальності на підготовчому та досудовому етапах судочинства в кримінальній справі.

Таким чином, відповідно до найбільш послідовної наукової позиції зміст змагальності як принципу стадії судового розгляду полягає в наявності в цій стадії рівноправних сторін і поділі функцій обвинувачення, захисту і розгляду справи між стороною обвинувачення, стороною захисту і судом.

Зміст змагальності як принципу кримінального судочинства складається з наявності рівноправних сторін у процесі починаючи зі стадії попереднього розслідування, і поділі функцій кримінального переслідування, захисту і юстиції між стороною обвинувачення, стороною захисту і судом.

Саме з розумінням змагальності як найважливішої умови для встановлення судом об'єктивної істини у справі, важливості її дотримання почалося відродження первісного значення цього принципу.

Отже, за сучасного стану розвитку науки кримінального процесуального права під принципом змагальності сторін слід розуміти положення, в силу якого на сторони покладено обов'язок по доведенню обставин, на котрі вони посилаються в обґрунтування своїх вимог або заперечень, під час здійснення якого діяльність сторін набуває характеру змагання.

Актуальними сьогодні виявились слова відомого російського юриста і громадського діяча К.П. Побєдоносцева, який писав наприкінці 19 ст., що у нас в багатьох випадках зовсім забулось поняття про те, що суд є змагання двох сторін і що неможливо задовольнити одну сторону, не вислухавши іншої. Яким не є простим дане поняття, воно не було присутнім у свідомості багатьох суддів, яким не було б беззаперечним це правило, воно порушувалось щоденно і несвідомо, і тому судове рішення нерідко набувало вигляду випадкової дії і тягнуло за собою нові непорозуміння. Оживити в свідомості названу корінну засаду будь-якого суду і поставити її так, щоб вона і на майбутнє була непорушною, щоб складала абетку правосуддя, без якої не можна зробити і кроку, – вже це одне становить для нас значний набуток [54, с.63].

Розгляд справи при змагальності сторін не перетворює суд у стороннього глядача. Змагальність сторін не виключає активності і ініціативи суду по збиранню доказів, необхідних для встановлення істини в справі, не створює перепон для порушення кримінальної справи по новому обвинуваченню та проти нових осіб. Процесуальна рівність прав обвинувача, підсудного, потерпілого, захисника, цивільного позивача і цивільного відповідача на надання доказів, участь в їх дослідженні та на заявлення клопотань є суттєвою гарантією проти однобічності і суб'єктивізму в розгляді і вирішенні справ і створює необхідні умови досягнення істини по кожній справі. Саме змагальність сторін зобов'язує суд правильно розглянути матеріали справи і постановити законне та обґрунтоване судове рішення. До цього і зводиться сутність практичної значимості змагальності, як основної засади судочинства. Підкреслюючи важливість цієї засади, П.І.Кудрявцев зазначив: "як би не хотілося деяким авторам обійтись і суді без сторони обвинувачення і без сторони захисту, без змагальності, без суперечок і гарячої боротьби (саме боротьби) думок..., в інтересах правосуддя, справедливості і встановлення істини, обвинувач повинен залишатися в суді обвинувачем, а захисник захисником" [34, с.8].

В юридичній літературі визначення змагальності сторін не є однозначним. Зокрема, М.С.Строгович вказує, що "Змагальність – це така побудова судового розгляду, в якому обвинувачення відокремлено від суду, що вирішує справу, і в якому обвинувачення і захист здійснюється сторонами, які наділені рівними правами для відстоювання своїх тверджень супротивної сторони, причому підсудний є стороною, яка користується правом на захист; суду ж належить керівництво процесом, активне дослідження обставин