Г.Д. Побегайло характеризує змагальність у сфері кримінального процесу як метод пізнання, оскільки полеміка, спір, зіткнення протилежних думок характерні для будь-якої сфери людської діяльності. В суді стикаються дві протилежні функції: обвинувачення і захист. Це співвідносні функції, органічно зв'язані, але протилежні. Суд самостійний у виборі процесуальних засобів з'ясування обставин справи і активно досліджує всі матеріали справи. Він не може підміняти, брати на себе функцію обвинувачення чи функцію захисту, а повинен діяти в таких процесуальних формах, які б свідчили про об'єктивність та неупередженість" [53, с. 4].

На погляд М.Михеєнка, В. Молдавана, В.Шибіка, змагальність судового розгляду полягає в тому, що в судовому засіданні між собою ведуть процесуальний спір сторона обвинувачення і сторона захисту. Кожна з них обстоює тими засобами, які дозволяє КПК України , свою правову позицію, права та законні інтереси, допомагаючи таким чином суду повно, всебічно і об'єктивно дослідити всі обставини справи з метою з'ясування істини і прийняття правильного рішення. При цьому суд з допомогою сторін активно досліджує всі обставини справи, залучає нові докази, бо завдання суду – не просто розв'язати спір між сторонами обвинувачення і захисту, в з'ясувати істину, правильно і справедливо вирішити справу [43, с.13, 14].

Отже, всі автори, визначаючи змагальність судового розгляду, виділяють такі елементи: розмежування функцій обвинувачення, захисту і вирішення справи судом; рівноправність сторін; активна або пасивна позиція суду.

Виходячи з положень, закріплених у Конституції, слід наголосити, що сторони користуються свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості ( п.4 ст. 129 Конституції ). Виходячи з філософського розуміння, "свобода" – це "здатність людини до активної діяльності у відповідності зі своїми намірами, бажаннями та інтересами, в ході якої вона досягла поставленої перед собою мети. Практична реалізація внутрішньої свободи особи здійснюється завдяки об'єктивній можливості, або зовнішньої свободи, для такої діяльності" [48, с.569]. Отже, згідно з Конституцією сторони в цілях обґрунтувати свої твердження і добитися здійснення поставленої мети мають можливість вибирати, які докази слід подати суду та якими засобами довести їх переконливість.

Змагальність знаходить найбільш повне вираження тоді, коли в процесі беруть участь прокурор, який підтримує обвинувачення підсудного, і захисник – адвокат, який захищає підсудного. Конституцією сторонам надана свобода в поданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості КПК категорично заборонено процесуальним органам перекладати свій обов'язок доказування на обвинуваченого. Ця заборона поширюється також на захисника підозрюваного, обвинуваченого, їх законних представників, на потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників. Названі особи мають право, а не зобов'язані брати участь у доказуванні, тобто в збиранні, перевірці й оцінці доказів, висувати певні доводи на захист своїх законних інтересів та аргументувати їх. Пленум Верховного Суду в постанові № 9 від 1 листопада 1996 р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" звернув увагу на те, що конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом зобов'язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав ( п.10 ) [6, с.61]. Згідно із ст. 35 закону "Про прокуратуру " прокурор є лише одним із учасників судового розгляду і користується рівними з іншими учасниками правами щодо подання доказів, участі в їх дослідженні і заявленні клопотань [9]. А.Ф.Коні в статті "Приемы и задачи обвинения" писав: "прокурору не можна забувати, що у захисту, теоретично говорячи, одна загальна з ним мета – сприяти, з різних точок зору, суду в з'ясуванні істини доступними людським зусиллям засобами та що добросовісному виконанню цього обов'язку, хоча б направленому до підриву і спростування доводів обвинувача, ніяким чином не можна відмовляти в повазі" [30, с.128].

Згідно з презумпцією невинуватості захисник, як і обвинувачений, не несе перед слідчим і судом процесуального обов'язку довести невинуватість або меншу винуватість обвинуваченого, наявність обставин, що виключають його кримінальну відповідальність. Беручи участь в судовому засіданні, захисник сприяє суду в установленні тільки тих обставин, які виправдовують підсудного, пом'якшують або виключають його кримінальну відповідальність. Захисник має право збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази у справі, способами, зазначеними в КПК України. Дуже важливим засобом захисту є заява підсудного і його захисника клопотань про виклик нових свідків і експертів, про витребування речових доказів і документів, про повернення справи на дослідування, призупинення чи закриття її з тих чи інших підстав. Одним з процесуальних засобів безпосереднього з'ясування судом разом з учасниками судового розгляду обставин справи є допит підсудного. Роль захисника при цьому докладно сформулював З.З. Зінатуллін: "При допиті підсудного захисник слідкує за дотриманням встановленого законом порядку його проведення, за наданням підсудному можливості спокійно і докладно викласти свої показання [24, с.69-70]. Порядок допиту підсудного забезпечує змагальність судового розгляду і активність суду в дослідженні цього виду доказів. З метою забезпечення об'єктивності суддів законодавець надав їм право допитувати підсудного останніми про ті обставини, які залишились ще неповно з'ясованими, що не позбавляє їх права ставити йому