Припиняється право застави у разі:

- припинення забезпеченого заставою зобов'язання;

- загибелі заставленого майна, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

- набуття заставодержателем права власності на предмет застави;

- реалізації предмета застави;

- при закінченні терміну дії права, що становить предмет застави.

Другим способом забезпечення виконання зобов'язання, який за своєю природою також має речово-правовий характер, є право притримання як самостійний спосіб забезпечення виконання зобов'язання, відокремлений від застави. Сутність цього способу полягає в тому, що згідно зі ст. 594 Цивільного кодексу України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Так, відповідно до ст. 163 Кодексу Торговельного Мореплавства України під час прийому вантажу одержувач зобов'язаний відшкодувати витрати, зроблені перевізником за рахунок вантажу, внести плату за простій судна в порту вивантаження, а також сплатити фрахт і плату за простій у порту навантаження, якщо це передбачено в коносаменті або іншому документі, на підставі якого перевозився вантаж, а у випадку загальної аварії – внести аварійний внесок або надати належне забезпечення. Перевізник може не видавати (іншими словами – притримати) вантаж до сплати зазначених сум або надання забезпечення. Стаття 856 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо замовник не сплатив встановленої ціни роботи або іншої суми, належної підрядникові у зв'язку з виконанням договору підряду, підрядник має право притримати результат роботи, а також устаткування, залишок невикористаного матеріалу та інше майно замовника, що є у підрядника. При цьому до кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право власності на неї – боржник, річ якого кредитор притримує, має право розпорядитися нею, повідомивши набувача про притримання речі і права кредитора.

Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом. Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа.

За змістом ст. 594 Цивільного кодексу України право на притримання виникає при одночасному існуванні таких умов:

- повинен бути предмет притримання – річ, що належить боржнику і яку

кредитор повинен передати першому або вказаній ним особі;

- має існувати зобов'язання, згідно з яким боржник зобов'язується

оплатити вартість самої речі або відшкодувати пов'язані з нею витрати та інші збитки;

- зобов'язання боржником не виконане в строк.

Особливість притримання як способу забезпечення виконання зобов'язання полягає в тому, що кредитору належить право притримувати річ боржника до виконання останнім зобов'язання, і для реалізації цього права кредитору не потрібно, щоб можливість утримання речі була передбачена договором. Кредитор, який притримує річ, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника. Кредитор не має права користуватися притриманим майном. Він відповідає за його втрату, псування або пошкодження, якщо не доведе, що це сталося внаслідок дії непереборної сили. Боржник, який є власником притриманої речі, зберігає право розпорядження нею. У цьому разі він зобов'язаний сповістити набувача речі про факт притримання речі та права кредитора [67, с.49].

На цей час в Україні судова практика застосування інституту притримання є суперечливою і поки що перебуває у стадії формування за відсутності єдиної позиції судів з цього питання. У постанові від 15 грудня 2007 року у справі № 37/302-07 Вищий Господарський Суд України дійшов висновку про можливість застосування кредитором притримання на підставі ст. 594 Цивільного кодексу України за відсутності посилань на це у договорі. Це перешкоджає широкому застосуванню інституту притримання в Україні попри його доведену в інших країнах ефективність як своєрідної спрощеної альтернативи застави [85].

Більше того, окремі сучасні дослідники інституту притримання в Україні вважають його одним з найефективніших серед способів забезпечення виконання зобов'язань. Так, Т. В. Боднар зазначає: «Характер притримання як способу забезпечення виконання основного зобов'язання свідчить, що воно (притримання) як ніякий інший спосіб впливає на динаміку основного договірного зобов'язання» [40, с.124]. С.В. Сарбаш розглядає застосування притримання як відмову від виконання зобов'язання. М.І. Брагинський і В.В. Вітрянський розглядають притримання як додатковий засіб захисту порушених прав кредитора [43, с.456]

Застава і притримання згідно із ст. 546 Цивільного кодексу України є окремими видами забезпечення виконання зобов'язань. Різними є підстави виникнення, предмет, зміст, а в окремих випадках – і порядок задоволення вимог кредитора (притримувана і заставодержателя). Застава передбачена договором, законом або рішенням суду. С. В. Сарбаш зазначає: «Найбільш яскраво відрізняє заставу від притримання та обставина, що притримання є рідкісним винятком забезпечувальних заходів, встановлюваних законом, тобто його застосування залежить від волі однієї сторони» [92, с.48].

Різниця між притриманням речі і заставою полягає і в предметі, яким може бути будь-яке майно, в тому числі майнові права, що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення, за винятком майна, вилученого з обігу, і майнових вимог, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема вимог щодо аліментів, про відшкодування шкоди, спричиненої життю чи здоров'ю, та інших прав, уступка яких іншій особі заборонена законом. З цього випливає, що перелік майна, яке може бути предметом застави, є значно