д) в інших випадках – за місцем проживання боржника, а якщо боржник юридична особа – за її місцезнаходженням [4].

Способи виконання господарських зобов’язань суб’єктами господарської діяльності визначаються в умовах конкретного договору чи нормативних актах або у визначених випадках – в актах централізованого планування (галузь оборонної промисловості, енергопостачання) [53,с. 92].

У грошових зобов'язаннях предметом виконання є грошова сума, яка повинна бути виражена і сплачена в національній валюті, (в гривнях). В іноземній валюті розрахунки між суб'єктами господарської діяльності можливі, якщо вони мають на це право відповідно до закону. Відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відноси застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором. крім випадків, передбачених законом. Але якщо суми, що підлягають виплаті за грошовими зобов'язаннями, спричинюють для сторони, зобов'язаної проводити ці виплати, таку шкоду, в результаті якої вона значною мірою позбавиться того, на що мала право розраховувати при укладенні договору, то на вимогу цієї сторони договір може бути розірвано за рішенням суду. За користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплатити проценти. Розмір процентів встановлюється угодою сторін [38, с. 325].

Відповідно до «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженої Національним банком України 29 березня 2001 року всі суб'єкти господарської діяльності здійснюють платежі через у безготівковій формі або готівкою через установи банків. Для проведення таких операцій юридичні особи, фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, відповідно до ст. 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001року відкривають поточні, інші рахунки у будь-яких банках України за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України [18].

За відсутності кредитора чи його ухилення від прийняття виконання грошового зобов'язання, боржник має право внести кошти на депозит державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса. Такі дії боржника визнаються виконанням зобов'язання.

Отже, розглядаючи питання щодо поняття та принципів виконання господарських зобов’язаннь можна зробити висновок, що зобов'язання які виникають між їх учасниками господарських відносин під час здійснення ними господарської діяльності з метою задоволення певних потреб, мають виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог закону, інших правових актів, а за відсутністю таких – відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Саме тому особливе значення мають загальні засади виконання зобов'язань, які набувають форми їхніх принципів. Для учасників зобов'язальних правовідносин завжди важливим є те, щоб було реалізовано основну мету зобов'язання Таким чином, принципи реального і належного виконання традиційно розглядаються як основні правові засади виконання зобов'язання. Зобов'язання має бути виконано не тільки в натурі, а й реально, тобто в такому вигляді, як це випливає з відповідної підстави виникнення зобов'язання (договору, адміністративного акта), або відповідно до вимог, що звичайно ставляться. При цьому можна підкреслити такі обставини : при виконанні зобов'язання можуть застосовуватися звичаї ділового обороту; виконання зобов'язання має спиратися на засади добросовісності, розумності та справедливості. Саме ці оціночні категорії набувають особливого значення. Вони розглядаються як найважливіші критерії, за допомогою яких може визначатися принцип належного виконання зобов'язання.

1.2 Суб’єкти виконання господарських зобов’язань та порядок їх заміни

Суб'єктами виконання зобов'язання є кредитор і боржник. Зазвичай вони є тими особами між якими відбувається виконання зобов'язання. Це безпосередньо випливає із визначення зобов'язання, закріпленого ст. 509 Цивільного кодексу України : одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) відповідну дію. Кредитор – це особа, яка управомочена вимагати від свого контрагента (боржника) виконання певної дії (ряду дій). Боржник – особа, зобов'язана вчинити на користь кредитора певну дію (ряд дій) або утримуватися від вчинення певної дії (ряду дій). Як кредитором, так і боржником у зобов'язанні можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права: фізичні і юридичні особи, держава й інші публічні утворення.

До виникнення зобов'язання боржник абсолютно вільний: не обтяжений ніякими обіцянками, не обмежений у своїй поведінці. Вступивши в зобов'язання, він певним чином обмежує себе, обтяжує обіцянками, обмежує свою свободу, покладаючи на себе правові обов'язки. В деяких випадках характер і якість виконання певних зобов'язань залежить від особистих властивостей боржника. Необхідність особистого виконання може випливати не тільки із суті зобов'язання, а й із безпосередньої домовленості сторін або з прямої вказівки закону. Проте, за загальним правилом, виконання зобов'язання особисто боржником не впливає ні на характер, ні на якість виконання зобов'язання. Для кредитора зазвичай не має значення, чи він отримує гроші або інше майно безпосередньо від боржника або від будь-якої іншої особи, що діє за його дорученням [4, ст. 511].

Боржник може покласти виконання обов'язку, який лежить на ньому, на третю особу (передоручення зобов'язання), а кредитор має право доручити третій особі право прийняти виконання (переадресування виконання). Однак цей інститут може застосовуватися за наявності однієї з названих умов, які передбачені у ст. 512 Цивільного кодексу України. Отже, кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок :

- передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення

права вимоги);

- правонаступництва;

- виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем

(майновим поручителем);

- виконання обов’язку боржника третьою особою.

Разом з тим слід підкреслити, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання у випадках покладення відповідних прав або обов'язків на іншу (третю) особу несе та сторона, яка є учасником договору, якщо законодавством не передбачено, що ця відповідальність покладається безпосередньо на виконавця [4].

Виконання господарського зобов'язання може