Підставою для зміни кредитора в зобов'язанні може бути також виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем. Так, після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання [72, с. 37].

Кредитор, який передав право іншій особі, зобов'язаний передати їй документи, що засвідчують передане право, і переказати відомості, важливі для здійснення цього права. Боржник має право не виконувати зобов'язання новому кредиторові до надання йому доказів переходу прав до цієї особи.

Заміна боржника у зобов'язанні допускається лише за згодою кредитора, оскільки тому не байдуже, хто повинен виконувати зобов'язання. Новий боржник у свою чергу має право висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником. Порука і встановлена третьою особою застава припиняються після переведення боргу, якщо поручник або заставодавець не висловив згоди відповідати за нового боржника. Застава, встановлена на забезпечення боргу первісним боржником, зберігається після переведення боргу на іншу особу, якщо інше не передбачено законом або договором [58, с. 35].

Отже, господарські зобов’язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до вимог закону. Сторонами зобов’язання, що водночас є суб’єктами його виконання законодавець називає кредитора і боржника. Суб'єктами зобов'язання водночас можуть бути кілька боржників або кілька кредиторів, або водночас кілька боржників і кілька кредиторів. У разі якщо в господарському зобов'язанні беруть участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів, кожний з управнених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням. Боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо ж кожна із сторін у зобов’язанні має одночасно і права і обов’язки, вона вважаються боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Кожна із сторін у зобов’язанні має право вимагати доказів того, що обов’язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред’явлення такої вимоги.

1.3 Особливості виконання окремих видів господарських зобов’язань

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором [74].

Виконання майново-господарських зобов'язаннь як одного з основних видів господарських зобов'язань виникає при здійсненні господарської діяльності. Суб'єктивні юридичні права та обов’язки учасників майново-господарських зобов'язань складають зміст майново-господарських зобов'язань, який в узагальненому вигляді полягає у наявності суб'єктивного права управненої сторони (кредитора) вимагати певної поведінки від зобов'язаної сторони (боржника) і відповідного обов'язку останньої, причому зміст конкретного зобов'язання визначається його сторонами відповідно до закону, іншого нормативно-правового акта або акта управління господарською діяльністю. Суб'єктами виконання майново-господарського зобов'язання є учасники господарських відносин – як суб'єкти господарювання, так і інші учасники. Негосподарюючі суб'єкти вступа-ють у зобов'язальні відносини як управнена сторона з метою господарчого забезпечення їх діяльності [3, ст. З ].

Разом з тим органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, є суб'єктами майново-господарських зобов'язань лише тоді, коли вони беруть безпосередню участь у процесі переміщення майна або інших мате-ріальних результатів і не здійснюють управлінських повноважень, що є визначальним для характеристики їх як учасників організаційно-господарських зобов'язань. Зобов'язана та управнена сторони у майново-господарських зобов'язаннях називаються відповідно боржником і кредитором. Зобов'язання між суб'єктами господарювання та громадянами, які не виступають у них як підприємці, не є господарськими, а отже, Господарським кодексом України не регулюються. Зобов'язання ж суб'єктів господарювання майнового характеру на користь інших учасни-ків господарських відносин (благодійництво тощо) виникають і реалізуються з додержанням вимог ст. 131 Господарськог кодексу України, законів України «Про благодійництво та благодійні організації», «Про міс-цеве самоврядування в Україні», іншого законодавства.

Виконання майново-господарських зобов'язань характеризується активними діями зобов'язаної сторони, які полягають у виконанні зобов’язаною стороною вимог управленої сторони. Утримання  ж суб’єкта господарювання від вчинення будь-яких дій, як правило, виступає як результат або доповнення до позитивних дій. Виконання господарського зобов'язання третьою особою, що не є стороною у зобов'язанні, допускається, якщо ця третя особа виступає безпосереднім виконавець, і за наявності умов, визначених у ст. 194 Господарського кодексу України. У свою чергу, управнена сторона може передати третій особі належне їй право на одержання майна за зобов'язанням [3, ст. 195].

Як особливий, самостійний, вид господарських зобов’язань Господарським кодексом України виокремлені організаційно-господарські зобов’язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб’єктами господарювання та суб’єктом організаційно-господарських повноважень , в силу яких зобов'язана сто-рона повинна