аграрними суб’єктами сільськогосподарської виробничої та іншої, пов’язаної з нею діяльності. Сьогодні при характеристиці сільськогосподарського (аграрного) законодавства відбувся науково обґрунтований перехід від терміна «сільськогосподарський» до терміна «аграрний», що зумовлено рядом об’єктивних причин, зокрема розширенням змісту терміна «аграрний» в умовах проведення аграрної реформи в Україні.
Підкреслимо, що в сучасній аграрно-правовій науці існує положення про формування інтегрованої галузі агропромислового законодавства. Ідею агропромислового законодавства як комплексної галузі, до складу якої входить як підсистема аграрне (сільськогосподарське) законодавство, висунув З.А. Павлович11. Однак суспільні відносини, що склалися в системі всіх ланок агропромислового виробництва, потребуватимуть спеціалізованого правового регулювання лише за умови безпосереднього зв’язку з процесом виробництва сільськогосподарської продукції. Крім того, в разі визнання агропромислового законодавства, до складу якого входитиме аграрне законодавство, ми будемо змушені констатувати формування занадто великої спільності нормативно-правових актів, для яких буде характерним широке коло суб’єктів, об’єктів, а також різна змістовна спрямованість. Це, в свою чергу, може призвести до «розмитості» основної частини спільності норм аграрного права, поступового відходу такої істотної їх особливості, як сільськогосподарська спеціалізація. Сучасне аграрне законодавство має ґрунтуватися на конституційних засадах, розроблених представниками аграрно-правової науки.
Оскільки земельні відносини в системі аграрних посідають чільне місце, визначальним для вдосконалення правового регулювання аграрних відносин є й розвиток земельного законодавства. У зв’язку з цим аграрно-правовою наукою досліджувались також проблеми розробки та прийняття нового кодифікованого акта земельного законодавства України.
_________________
11. Павлович З.А. Проблеми розвитку законодавства про агропромисловий комплекс України. Аграрне законодавство України – К., 1998 – С. 197-224.
Зокрема, питання підготовки основного земельного закону послідовно проаналізували В.І. Андрейцев, Н.І. Титова, П.Ф. Кулинич. Автори визначили коло земельних відносин, що підлягають правовій регламентації таким кодифікованим актом, основні напрями їх правового регулювання; висловили конкретні пропозиції щодо усунення прогалин у сучасному правовому регулюванні земельних відносин тощо.
ЗК 2001 року, розв’язавши ряд дискусійних теоретичних і практичних проблем правового регулювання земельних відносин, водночас зумовив виникнення нових важливих напрямів наукових досліджень, що пов’язано з розширенням сфери його правового регулювання та запровадженням нових земельно-правових інститутів.
Сьогодні вчені-юристи України дослідили поняття та особливості аграрного законодавства України як комплексного системного утворення; з’ясували істотні риси й закономірності функціонування його внутрішньої структури; визначили основні тенденції розвитку аграрного законодавства в умовах здійснення аграрної реформи в Україні тощо.
Одним із головних напрямів розвитку сучасної науки аграрного права України є теоретичне обґрунтування подальшого розвитку й вдосконалення земельного та аграрного законодавства, розробка наукових засад їх кодифікації, науковий аналіз нового ЗК. Особливого значення нині набуває реалізація практичних рекомендацій щодо вдосконалення аграрного законодавства України як системного утворення та окремих його нормативно-правових актів12.
З огляду на це важливою практичною проблемою є необхідність врахування наукових концепцій, висновків, положень та рекомендацій, запропонованих представниками науки аграрного права України, у правотворчій діяльності держави, зокрема під час розробки й прийняття нормативно-правових актів з питань регулювання аграрних відносин Україні.
______________________
12. О.О. Погрібний – «Аграрне право України» - Київ., Істина 2006р. С. 151.
3.3. Нові правові інститути аграрного права України; проблеми їх розвитку; роль юридичної науки в їх обґрунтуванні
Сучасний етап розвитку аграрного законодавства України, покликаний забезпечити реалізацію аграрної реформи, зумовив виникнення нових правових інститутів аграрного права України. Оскільки йдеться про формування якісно нових спільностей правових норм, що регулюють специфічні за своєю суттю та змістом суспільні відносини, важливою є проблема їх наукового дослідження, з’ясування їх суті, виявлення основних тенденцій та перспектив розвитку.
Нині в системі аграрного права України можна вирізнити такі нові правові інститути: інститут земельної та аграрної реформ; інститут захисту прав селянина; інститут права приватної власності на землі сільськогосподарського призначення; інститут паювання земель сільськогосподарського призначення;інститут оренди земель сільськогосподарського призначення; інститут сільськогосподарської майнової оренди; інститут сільськогосподарської кооперації; інститут фермерського господарства; інститут правового забезпечення соціального розвитку села; інститут приватизації та паювання майна в агропромисловому комплексі. Дістають вияв тенденції до формування й інших правових інститутів: правового становища приватних аграрних підприємств, аграрних акціонерних товариств, особистих селянських господарств, права власності аграрних юридичних осіб.
Одним із нових напрямів наукових розробок, що здійснюються вченими-юристами України, є з’ясування соціальної ролі селянства та проблеми гарантування його прав.13
________________________
13. Титова Н.І. – Проблеми гарантування прав селянства України – К., 1998. – С. 63-64.
Важливу загальносоціальну роль селянства в суспільстві обґрунтувала Н.І.Титова. Вчена зробила висновок щодо необхідності відповідного відображення такої ролі селянства у державній політиці, а також його правового статусу. На основі аналізу чинних нормативно-правових актів аграрного законодавства, які приймаються за суб’єктним принципом, послідовно доведено потребу чинного законодавчого закріплення спеціалізованих прав членів аграрних стуку та їх державних гарантій. На Заході існує спеціальна наука – «селянствознавство», що заснована у Британії.
Обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства з питань паювання землі висловив у своїх працях вчений В.П. Жушман. 14.
Прийняття нового ЗК, яким передбачено приватизація та паювання земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств15, зумовлює потребу подальших досліджень аграрно-правовою наукою теоретичних і практичних проблем паювання земель сільськогосподарського призначення.
Розвиток аграрного законодавства зумовив виокремлення ще одного нового правового інституту аграрного права – інституту оренди земель сільськогосподарського призначення.
Земельно-правова наука вивчає історію земельно-орендних відносин на українських землях. Представники науки аграрного права України з’ясовують поняття та специфічні ознаки оренди земель. Важливими щодо цього є праці О.О. Погрібного16. Він розглядає оренду земель як особливий різновид землекористування.
Важливе значення в системі аграрно-правових досліджень має проблема з’ясування поняття, змісту та юридичної природи договору оренди земель, що розглядає у своїх працях М.В. Шульга. Вчений обґрунтовує, що
___________________________
14.