зобов’язання особисто. Якщо ж третьою особою в даному випадку не є безпосередній виконавець, то управнена сторона на свій розсуд вирішує: прийняти чи не прийняти виконання зобов’язання. Управнена сторона, відповідно до ч.8 ст.193 Господарського кодексу України приймаючи виконання господарського зобов’язання, на вимогу зобов’язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов’язання повністю або його частини. При виникненні з даного приводу спору тягар доказування відповідного факту вручення виконання самому кредиторові або уповноваженій ним особі покладається на боржника. Що ж стосується питання про те, що зобов’язання має бути виконане належній особі, то таке положення на жаль у Господарському кодексі України відсутнє.
Господарські зобов’язання повинні виконуватись належним чином з дотриманням строків виконання. Однак у Господарському кодексі України спеціальна стаття щодо строку виконання зобов’язання відсутня (ч.5 ст.193 Господарського кодексу України регулює лише дострокове виконання зобов’язання), тому на практиці доводиться звертатися до ст.530 Цивільного кодексу України в якій зазначається, що якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк. Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Виконання зобов’язання в належний строк – це один з елементів належного виконання зобов’язання, що припиняє його існування. Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, що має юридичне значення. Таким чином, визначення у зобов’язанні періоду, протягом якого воно підлягає виконанню, – це строк виконання. Належне виконання може здійснитися у будь-який момент у межах цього періоду. Згідно ст.252 Цивільного кодексу України строк може бути визначений роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. У свою чергу вказівка на конкретну дату, із настанням якої пов’язано виконання зобов’язання – це термін виконання зобов’язання. Строк та термін виконання зобов’язання можуть бути встановлені актами законодавства, правочинами чи рішеннями суду. Крім того п.2 ст.530 Цивільного кодексу України передбачено можливість існування зобов’язань, в яких строк виконання не встановлений чи визначений моментом пред’явлення вимоги, отже, можна зробити висновок, що строк виконання таких зобов’язань починає спливати з моменту зажадання. Кредитор при цьому має право вимагати виконання у будь-який час після виникнення зобов’язання.
Вимоги щодо предмету виконання зобов’язання можуть визначатися нормами про окремі види договорів умовами договору, а за їх відсутності – відповідно до вимог, що звичайно до них висуваються; що ж стосується Господарського та Цивільного кодексів України – загальна норма, присвячена предмету виконання зобов’язання у даних нормативних актах відсутня [66, ст. 3-6].
Відносно виконання грошових зобов’язань, ст.198 Господарського кодексу України вказує, що платежі за грошовими зобов’язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом. Проте на мою думку, дане положення є не зовсім коректним стосовно готівкових розрахунків, оскільки відповідно до «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року готівковими розрахунками слід вважати платежі готівкою підприємств та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за іншими операціями. Як відзначається в літературі, готівковим є розрахунок, коли боржник передає кредитору гроші в «натуральній» формі [61, с. 534]. Проте також відмічається, що крім випадку, коли боржник сплачує кредиторові гроші не «із рук в руки» і при цьому банківська система не використовується, можливий також розрахунок, під час якого боржник сплачує готівку до каси банку, а банк уже перераховує ці гроші на рахунок одержувача. Проте останній наведений варіант відповідно до визначення безготівкових розрахунків, що дається в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року підпадає якраз під безготівкові розрахунки. Таким чином, можна зробити висновок, що під готівковими розрахунками слід розуміти розрахунки готівковими коштами, в яких банк участі не бере. Проте у наведеній статті Господарського кодексу України говориться лише про готівкові розрахунки через установи банків, що на мою думку суперечить самому змістові готівкових розрахунків. Тому вважаю за доцільне слова «через установи банків» з ч.1 ст.198 Господарського кодексу України вилучити.
У договорі може бути передбачено декілька предметів зобов’язання, з яких виконаним має бути лише одне. Предмет виконання можуть являти собою або різні види належного для передачі майна, або здійснення різних дій. У всіх подібних випадках мова йде про альтернативні зобов’язання. У такого роду зобов’язаннях право вибору може належати або боржнику, або кредитору. Якщо виконання одним з декількох предметів сталося неможливим, у випадку, коли право вибору належить боржнику, зобов’язання зберігає силу, але з єдиним (тим, що залишився) предметом виконання. Інша справа, якщо відповідним правом наділений кредитор. У цьому випадку кредитор може вибрати той предмет виконання зобов’язання, що зберігся, або відмовитись від зобов’язання, стягнувши спричинені збитки. Проте чинне українське законодавство не містить жодного положення стосовно даного питання, тому вважаю за потрібне внести відповідне доповнення до ст.539 Цивільного кодексу України, але із застереженням, що сторони в договорі можуть врегулювати ці відносини іншим чином.
Зобов'язання між суб'єктами господарської діяльності, на відміну від побутових угод, як правило, має тривалий ха-рактер (поставка, науково-дослідницькі, експериментально-конструк-торські і технологічні роботи, капітальне будівництво, державна за-купівля сільськогосподарської продукції тощо). Одномоментне їх ви-конання не тільки недоцільне, але