й неможливе. Тому, як правило, ці зобов'язання виконуються періодично частинами. Однак зважаючи на ту проблему, що форма, в якій повинна бути надана згода на прийняття виконання зобов’язання частинами чинним законодавством України не встановлена, вважаю, що можна погодитись із думкою, що про прийняття виконання зобов’язання частинами може свідчити як пряма заява, так і конклюдентні дії кредитора. Приступивши до використання частково виконаного, вважається, що кредитор прийняв виконання, навіть якщо він заявив про свою відмову від нього. Відмова ж від часткового виконання повинна виражатися або у фактичному неприйнятті, або, якщо це неможливо, наприклад, через доставку виконаного транспортною організацією, в заяві про відмову [80, с. 238].
Поняття належного виконання зобов'язання охоплює також урахування кожною стороною інтересів другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Єдність інтересів управненої і зобов'язаної сторін у господарському зобов'язанні обумовлена підпорядкованістю їх меті досягнення єдиного економічного результату – належного виконання зобов'язання. Порушення зобов'язання є підставою для застосування до правопорушника господарських санкцій – відшкодування збитків, штрафних санкцій, оперативно-господарських санкцій. Тому, вважаю, що заслуговують на увагу розбіжності трактувань обох кодексів відносно підстав звільнення від відповідальності за порушення зобов’язань. Так, ст. 617 Цивільного кодексу України і ст. 218 Господарського кодексу України передбачають в якості такої підстави дію непереборної сили. Цивільний кодекс до підстав звільнення від відповідальності за порушення зобов’язань відносить також невиконання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних грошових коштів. Цікаво, що Господарський кодекс України не відносить ці обставини і до форс-мажорних. Проте в ч. 4 ст. 219 Господарського кодексу України згадуються певні «загадкові» обставини, які внаслідок їх надзвичайного характеру за згодою сторін можуть бути визнані підставою звільнення їх від господарської відповідальності. З огляду на те, що вказані обставини не є форс-мажором у класичному розумінні (оскільки регулюються окремою нормою), постає питання про можливість віднесення до форс-мажору таких обставин, як відсутність товарів на ринку чи невиконання обов’язків контрагентом боржника. Виходячи зі змісту ч. 4 ст. 219 Господарського кодексу України, це можливо, адже законодавством не заборонено. Як бачимо, знову постає питання про змістовне навантаження норм Господарського кодексу, оскільки виходить, що вказані обставини лише потрібно обумовити окремо.
Згідно із п.1 ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Щодо розкриття поняття збитків то згідно із п.2 ст.22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відповідно ж до п.2 ст.224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. При цьому до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, згідно ст.225 Господарського кодексу України включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
За загальним правилом Цивільного кодексу за порушення зобов’язання незалежно від відшкодування збитків у повному розмірі підлягає стягненню неустойка. Згідно загального правила Господарського кодексу збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями. Як бачимо, одне правило прямо суперечить іншому. Узгодження цієї колізії на мій погляд, повинно бути здійснене відповідно до правил Цивільного кодексу України , оскільки саме в цьому кодексі проявляється суть штрафних санкцій (вони є каральними заходами, а не компенсаційними). Різний зміст поняття збитків створюватиме труднощі в процесі правозастосування та визначення розміру збитків
В цілому ж обидва кодекси містять суттєві колізії в питанні застосування інституту збитків, що негативно вплине на правозастосовчу практику. Позивач в суді буде обирати процедуру відшкодування збитків за тим кодексом, за яким збитків виходить більше. Відповідач же буде наголошувати на затосуванні іншого кодексу. І знайти «золоту середину», яка б відповідала закону, буде дуже непросто. В зв’язку із цим узгодження правових норм про збитки обох кодексів є нагальною проблемою. На мій погляд, положення про збитки слід вилучити з одного із кодексів. При цьому інший кодекс слід доповнити раціональними положеннями, які в ньому відсутні.
На жаль на практиці часто трапляється так, що при виконанні господарських забов’язань сторони зобов’язання стикаються з неузгодженістю, неоднозначністю норм чинного законодавства, які покликані регулювати виконання господарських зобов’язань. Тому доки питання прогалин та недоліків законодавства, яким регулюється порядок виконання господарських зобов’язаннь суб’єктами господарювання не буде чітко й остаточно вирішено на законодавчому рівні, проблеми виконання господарських зобов’язань учасниками господарських відносин залишатимуться актуальними.
Розглядаючи загальні положення Цивільного та Господарського кодексів України що стосуються виконання зобов’язань, слід наголосити, що у судовій практиці часто виникають труднощі при вирішенні спорів, пов’язаних з виконанням суб’єктами господарювання господарських зобов’язань. Тобто