4. Зважаючи на те, що господарські зобов’язання носять тривалий

характер, одномоментне їх виконання є не тільки недоцільним, а й неможливим, в результаті чого вони виконуються частинами, вважаю, що необхідною умовою належного виконання таких зобов’язань було б доповнення Господарського кодексу України статтею, яка б визначала форму надання згоди на прийняття виконання зобов’язання частинами. Наприклад, така згода могла б бути виражена у письмовій заяві кредитора.

5. Розглядаючи розбіжності трактування Господарського і Цивільного

кодексів України щодо підстав звільнення від відповідальності за порушення зобов’язань слід зауважити, що Цивільний кодекс України до підстав звільнення від відповідальності за порушення зобов’язань відносить також невиконання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних грошових коштів, проте Господарський кодекс України ці обставини до форс-мажорних не відносить. Разом з тим Господарським кодексом України згадуються певні обставини, які внаслідок їх надзвичайного характеру можуть бути визнані підставою для звільнення від господарської відповідальності. Крім того на мою думку ч.4ст.219 Господарського кодексу України, відповідно до якої сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, фактично заперечує ч.2 ст. 218 Господарського кодексу Україні, в якій сказано, що не вважаються надзвичайними і невідворотними обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів, тому для того, щоб питання відповідальності за порушення господарських зобов’язань вирішувалось однозначно, вважаю за потрібне вилучити зі ст. 219 Господарського кодексу України частину 4, водночас ст.218 доповнити положенням про можливість передбачення сторонами певних обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини.

6. Узгодження правових норм між Господарським та Цивільним

кодексом України про застосування інституту збитків є нагальною проблемою. На мій погляд, слід вилучити положення про збитки з Господарського кодексу України , водночас доповнивши Цивільний кодекс України положеннями, які в ньому відсутні.

Відносно способів забезпечення виконання господарських зобов’язань можна сказати, що при їх застосуванні суб’єкти господарювання також нерідко зустрічаються з низкою проблемних питань щодо їх застосування. До них належать зокрема :

1. Суперечності між нормами чинних Господарського і Цивільного кодексів щодо застосування такого виду забезпечення виконання зобов’язання як неустойка;

2. Відсутність чіткого визначення правової природи зобов’язань поручителя;

3. Наявність суперечностей щодо визначення кола суб’єктів, які можуть надавати гарантії.

4. Відсутність логічної послідовності стосовно правового регулювання такого виду забезпечення виконання господарських зобов’язань як притримання.

Вирішення даних питань потребує внесення необхідних змін і доповнень до Господарського та Цивільного кодексів України та прийняття нових законодавчих актів покликаних регулювати виконання та зебезпечення господарських зобов’язань з урахуванням практики правозастосування.

Так регулювання неустойки , на мою думку, в ст.230 Господарського кодексу України слова «неустойка, штраф, пеня» мають бути замінені на «неустойка (штраф,пеня)». Питання, які виникають при застосуванні таких засобів забезпечення виконання зобов’язань як порука та гарантія могли б бути вирішені на законодавчому рівні як результат прийняття спеціальних законів, наприклад «Про поруку» та «Про гарантію», в яких було б визначено поняття поруки і гарантії, сфери їх застосування,суб’єктивний склад, з чітким визначенням прав , обов’язків та правової природи зобов’язань поручителя чи гаранта.

Для вирішення колізійних питань щодо правового регулювання такого виду забезпечення господарських зобов’язань як притримання, для того щоб уникнути різночитань і невідповідностей між ст. 547 і ст.ст. 594-598 Цивільного кодексу України , пропоную доповнити ст. 594 Цивільного кодексу України частиною такого змісту : «право притримання виникає на підставі закону і не потребує згоди боржника», а Верховному Суду України і Вищому Господарському Суду України сформулювати і викласти свою позицію з даного питання через узагальнення судової практики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30.– Ст.13,42,68

2. Кодекс торговельного мореплавства України від 23.05.1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №№ 47, 48, 49, 50, 51, 52. –Ст.349

3. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18, № 19-20, № 21-22. – Ст.144

4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003.– №№ 40–44. – Ст.356

5. Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 21.– Ст.252

6. Закон України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 р. № 2163-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст.348

7. Закон України «Про заставу» від 02.10.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. –1992 .– № 47. – Ст.4,6,32

8. Закон України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст.383

9. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР . // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 4. – Ст. 28

10. Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22.11.1996 р. // Відомості Верховної Ради України.– 1997. – № 5. – Ст. 28

11.