Виходячи з поставленої мети, до основних завдань дипломної роботи слід віднести наступні:

– розкрити сутність та значення принципів виконання господарських зобов’язань;

– розкрити поняття суб’єктів виконання господарських зобов’язань та порядок їх заміни;

– проаналізувати особливості виконання окремих видів господарських зобов’язань;

– дослідити правові аспекти забезпечення виконання господарських зобов’язань в Україні;

– розкрити поняття речово-правових способів забезпечення господарських зобов’язань;

– розглянути питання встановлення зобов’язально-правових способів забезпечення виконання зобов’язань та їх особливості;

– проаналізувати правові колізії у сфері виконання господарських зобов’язань та шляхи їх подолання.

– розглянути проблеми господарсько-правового регулювання строків та принципів виконання господарських зобов’язань;

– провести аналіз судової практики вирішення спорів пов’язаних із застосуванням суб’єктами господарювання способів забезпечення виконання господарських зобов’язань.

Наукова новизна дипломної роботи полягає у висвітленні дипломанткою проблем правового регулювання виконання та забезпечення господарських зобов’язань та в формулюванні пропозицій щодо вдосконалення господарського законодавства в даній сфері.

Структура дипломної роботи визначається змістом досліджуваної проблематики і складається із вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 102 сторінки комп’ютерного тексту.

РОЗДІЛ 1

ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1 .1 Поняття та принципи виконання господарських зобов’язань

Під виконанням зобов'язань розуміють здійснення кредитором і боржником дій по вчиненню прав та обов'язків, що випливають із зобов'язання. За своєю юридичною природою дії по виконанню зобов'язання є нічим іншим, як правочином, оскільки вони спрямовані на припинення зобов'язань. Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом гарантується суб'єктам господарювання та іншим учасникам господарських відносин Конституцією України. Водночас кожен з них зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання забезпечується державою [1, ст. 42 ].

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу, адже порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором. Разом з тим, застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання [3, ст.193 ].

Зобов'язання виникають між їх учасниками з метою задоволення певних потреб. Саме тому особливе значення мають загальні засади виконання зобов'язань, які набувають форми їхніх принципів. Для учасників зобов'язальних правовідносин завжди важливим є те, що реалізовано основну мету зобов'язання. Але саме досягнення цієї мети пов'язується не тільки з виконанням певних дій, а й з необхідністю відповідати іншим «якісним» показникам, які загалом можна об'єднати поняттям належного виконання. Таким чином, принципи реального і належного виконання традиційно розглядаються, як основні правові засади виконання зобов'язання. Однак єдиної думки щодо співвідношення цих принципів у літературі не склалося. Так, одні автори вважать, що реальне виконання – складова належного виконання. Належне виконання є поняттям більш загальним, а реальне виконання – одна з окремих вимог, яка входить до змісту належного виконання. Іншу позицію з цього питання займає А.В. Венедиктов, який навпаки вважає, що належне виконання – це складова реального виконання. На його думку, реальне виконання договірних зобов'язань охоплює належне виконання всіх якісних та кількісних показників: не тільки своєчасну передачу всієї кількості передбаченої договором продукції, а й передачу її в обумовленому асортименті відповідно до затверджених стандартів та технічних умов у комплексному вигляді, а також своєчасне поповнення недостач у деяких партіях, негайне виправлення допущених недоліків або заміну недоброякісної продукції. О.С. Йоффе взагалі надає принципу реального виконання значення загального. Звертається особлива увага на те, що на етапі нормального розвитку зобов'язання реальне виконання передбачає і належне виконання, а після порушення боржником зобов'язання – виконання у натурі [62, с.124].

Найбільш прийнятною в цьому питанні є позиція M.I. Брагінського, який зауважує, що реальне та належне виконання – це різноплощинні явища. У першому виявляється сутність виконання як вчинення певної дії, у другому – якісна характеристика дії (або утримання від дії). Перевіряючи, чи виконав боржник зобов'язання, вирішуються два самостійні за значенням питання: чи вчинила особа дію, яка є об'єктом відповідних правовідносин (тобто чи дотримана вимога реального виконання), а також яким чином ця дія вчинена (чи дотримана вимога належного виконання) [42, с. 360 ].

Чинне законодавство передбачає такі принципи виконання зобов'язань: принцип належного виконання і принцип реального виконання. Стосовно господарських зобов'язань, то вони характеризуються і конкретизуються в договірній дисципліні, під якою слід розуміти необхідність точного і своєчасного виконання сторонами договору всіх своїх обов'язків відповідно до умов договору і вимог законодавства [4].

Дія принципу належного виконання зобов'язань спрямована на те, щоб виконання кожного конкретного зобов'язання неодмінно приводило до досягнення тієї мети, заради якої воно було встановлено. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України [3].

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є