Статтею 562 Цивільного кодексу України встановлений принцип незалежності гарантії від основного зобов’язання. Нею прямо передбачено, що зобов’язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов’язання (його припинення або недійсності), зокрема, і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов’язання. Таким чином на відміну від інших видів забезпечення зобов’язань, гарантія має самостійний характер, її дійсність не залежить від дійсності основного зобов’язання. Автономний характер гарантії проявляється також і в тому, що строк дії гарантії не може співпадати зі строком дії основного зобов’язання [4, ст.562].

Спірним залишається питання щодо відповідальності гарантії. Так, виходячи зі змісту ч.1 ст. 563 Цивільного кодексу України гарантійні зобов’язання вважаються солідарними. При цьому вказується , що обов’язок сплати за гарантією випливає із факту порушення основного зобов’язання принципалом. Підставою ж реалізації обов’язку гаранта платити за гарантією є вимога бенефіціара. У свою чергу, науковець М.М. Андріанов висловлює незгоду з субсидіарним характером зобов’язань гаранта, вказуючи, що гарант не має права пред’явити бенефіціару вимог, які міг би пред’явити принципал або ж вимагати зустрічного заліку вимог принципала та бенефіціара; гарант не має права заперечувати проти платежу з підстави ненадання спочатку вимоги принципала [33, c.38]. П.Г. Резго займає позицію, яка полягає в тому, що гарантія призначена, перш за все, для того, щоб кредитор за основним зобов’язанням мав можливість задовольнити свої вимоги за рахунок гаранта, якщо принципал належним чином не виконає зобов’язання [89, c.105]. Схожою є позиція Т.В.Боднар, яка зазначає, що, виконуючи платіж за гарантією, гарант, по-суті виконує в межах гарантії повністю або у певній частині зобов’язання принципала [39, c.146].

Як солідарний, так і субсидіарний обов’язок завжди існує в межах основного зобов’язання і має акцесорний по відношенню до основного зобов’язання характер: різниця полягає лише у процедурах звернення кредитора за виконанням відповідного обов’язку. Гарант будь-яких обов’язків за основним зобов’язанням на себе не приймає. Він має окреме, власне зобов’язання за гарантією, якого не має принципал. Звідси не можна погодитися з поглядами на те, що обов’язки гаранта мають солідарний чи субсидіарний по відношенню до основного зобов’язання характер. Тому приєднуючись до точки зору К.Ю. Молодико, не є обґрунтованим твердження солідарного характеру зобов’язань гаранта нормами ч.1 ст 563 Цивільного кодексу України, оскільки в цій статті Цивільного кодексу взагалі нічого не говориться про будь-які солідарні зобов’язання [71, с. 77].

Відповідальність гаранта перед кредитором не є субсидіарною. По-перше, кредитор може пред’явити вимогу до гаранта без повідомлення боржника у випадку невиконання останнім основного зобов’язання. По-друге, гарант не відповідає за виконання зобов’язання, забезпеченого гарантією в повному обсязі; відповідальність гаранта має виключно грошовий характер. Таким чином, гарант не несе солідарної чи субсидіарної відповідальності, оскільки його обов’язок є незалежним від обов’язку принципала, а несе самостійну відповідальність, пов’язану з фактом невиконання принципалом зобов’язань перед бенефіціаром [70, с. 50].

Оскільки гарант відповідає перед кредитором за порушення основного зобов’язання боржником, законне право вимоги кредитора до гаранта може виникнути лише у випадку невиконання або неналежного виконання зобов’язання боржником. При цьому для пред’явлення гаранту вимоги кредиторові достатньо лише факту порушення зобов’язання, наприклад невиконання умов передачі товару, несплати грошової суми тощо [93, с. 25].

Право бенефіціара щодо гаранта на отримання відповідної грошової суми реалізується шляхом пред’явлення письмової вимоги до якої додаються документи, вказані в гарантії. Вимога може бути пред’явлена кредитором до гаранта лише в межах строку, на який видано гарантію. Цей строк є преклюзивним і відновленню не підлягає. Документи, які додаються до вимоги відповідно до умов гарантії, також мають бути надані гаранту до закінчення строку дії гарантії. У вимозі до гаранта кредитор повинен вказати у чому полягає порушення боржником основного зобов’язання, забезпеченого гарантією. Після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно, тобто в найбільш короткий технічно можливий строк повідомити боржника про отримання вимоги кредитора та передати боржнику копії вимоги разом з доданими до неї документами.Зазначені обов’язки гаранта виникають стосовно будь-якої вимоги кредитора. Вимога бенефіціара повинна бути розглянута гарантом у строк, визначений у гарантії, а за його відсутності – в розумний строк. Разом з тим гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора щодо сплати грошової суми за гарантією, зокрема, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають вимогам гарантії та у разі , якщо вони надані гарантові після закінчення строку дії гарантії. З моменту прийняття рішення про відмову в задоволенні вимоги кредитора у гаранта виникає обов’язок негайно повідомити кредитора про прийняте рішення, навіть якщо строк для розгляду вимоги кредитора відповідно до умов гарантії ще не сплив [4, ст. 564].

Бенефіціар не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта. Це правило має диспозитивний характер, тобто безпосередньо у гарантії може бути передбачене протилежне. Отже, наявність чи відсутність у бенефіціара такого права залежить виключно від волі гаранта.

Стаття 566 Цивільного кодексу України встановлює обсяг відповідальності гаранта перед кредитором відповідно до умов гарантії при невиконання чи неналежному виконанні гарантом свого обов’язку сплатити