Організаційно-господарські зобов'язання відображають економіко-правове явише реального життя, коли орган керівництва економікою (суб'єкт організаційно-господарських повноважень), реалізуючи свою господарську компетенцію, закріплену в законодавстві, вступає у зобов'язальні правовідносини із суб'єктом господарювання. Це насамперед стосується тих сфер управлінської діяльності, де для оптимального вирішення економічних, соціальних чи інших завдань, що стоять перед зазначеним органом (органом держави, органом місцевого самоврядування або іншим суб'єктом організаційно-господарських повноважень), необхідне підключення активної, ініціативної діяльності суб'єкта господарювання, де, виходячи із загальнонаціональних, регіональних чи інших публічних позитивних інтересів, потрібне максимальне урахування прав цього суб'єкта, більш повне їх забезпечення [48, с.56].

В силу зобов'язання, що виникає при цьому між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, кожна із сторін бере на себе і виконує певні обов'язки і реалізує певні права, що кореспондують одне одному. Причому, обов'язки і права у цьому зобов'язальному правовідношенні сформульовані за участю усіх його учасників, враховують їхні інтереси, у тому числі як публічний інтерес (державний, галузевий, регіональний чи інший публічний), так і інтерес суб'єкта господарювання. Більше того, обов'язки і права учасників зобов'язання конкретизуються і деталізуються відповідно до конкретної ситуації, реальних життєвих обставин їх виконання, що також сприяє досягненню оптимального варіанту правомірної корисної поведінки і оптимальних позитивних результатів [58, с.245].

Таким чином, юридична форма господарського зобов'язання, що використовується при цьому, виступає способом оптимального здійснення певної організаційно-господарської (управлінсько-господарської) дії. Організаційно-господарське зобов'язання щодо примусового поділу суб'єкта господарювання – монопольного утворення за рішенням компетентного органу антимонопольного комітету України включає обов'язок такого суб'єкта здійснити відповідну реорганізацію, яка має здійснюватися самим суб'єктом на його розсуд за умови усунення його монопольного стано-вища на ринку [4, ст.40].

Юридичними об'єктами організаційно-господарських зобов'язань є певні управлінсько-господарські (організаційні) дії або утримання від певних дій. Наприклад, дії що випливають з угоди про умови користування нафтогазоносними надрами, які укладаються між Державною геологічною службою – урядовим органом державного управління у складі Мінприроди України та суб'єктами господарювання – користувачами нафтогазоносними надрами відповідно до Закону України «Про нафту і газ» від 12 липня 2001 p., або утримання від дій, що завдають шкоди довкіллю, передбачених цими угодами [20].

Виконання суб’єктами господарювання такого виду господарських зобов’язань як соціально-комунальні зобов’язання полягає у тому , що суб'єкти господарювання зобов'язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку. Крім того суб'єкти господарювання відповідно до ч.4 ст.175 Господарського кодексу України можуть, незалежно від статутної мети своєї діяльності, брати на себе зобов'язання про господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів  їх місцезнаходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних об'єктів та об'єктів комунального господарства і побутового обслуговування, подавати іншу господарську допомогу з метою розв'язання місцевих проблем, а також мають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад, якщо інше невстановлено законом, та у виконанні робіт щодо комплексного економічного і соціального розвитку територій. Так, підпунктом 12 п. «б» ч. 1 ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні передбачено повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад з прийняття рішень про створення на підприємствах, в установах та організаціях спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю та організацію професійної підготовки цих осіб. У разі прийняття виконкомом місцевої ради такого рішення між ним і суб'єктом господарю-вання виникає відповідне організаційно-господарське зобов'язання, спрямоване на вирішен-ня цієї соціальної проблеми [13].

Стаття 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 р. встановлює для підприємств, організацій, у тему числі підприємств та організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб – у кількості одного робочого місця. Виконання суб'єктом господарювання даного зобов'язання забезпечується адміністративно-господарськими санкціями. Сума санкцій до-рівнює розміру середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, організації, помноженому на кількість робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих останніми. Разом з тим вказані обов'язки суб'єктів господарювання полягають саме у створенні відповідних спеціальних робочих місць і організації професійної підготовки відповідних осіб, а не у працевлаштуванні цих осіб [5].

Згідно із статтями 27, 28, З0, 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи місцевих рад наділені повноваженнями залучати на договірних засадах підприємства, установи й організації незалежно від форми власності до участі в комплексному соціально-економічному розвитку сіл, селищ, міст, в обслуговуванні населення засобами транспорту і зв'язку, у розвитку потужностей будівельної індустрії і промисловості будівельних матеріалів, у створенні, розвитку і реконструкції об'єктів інженерного забезпечення і транспортного обслуговування. Виконавчі органи місцевих рад мають право залучати на договірних засадах кошти підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної та виробничої інфраструктури, на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища та організацію благоустрою населених пунктів. Участь суб'єкта господарювання в таких зобов'язаннях є добровільною [13].

Особливістю виконання такого окремого виду господарських зобов’язань як публічні зобов'язання є те, що суб'єкт господарювання, який виступає стороною у зобов’язанні зобов'язується,