згідно чинного законодавства України, виконати роботи, надати послуги чи продати товар та не має права безпідставно відмовитися від участі в такому зобов'язанні, а також не має права надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передба-чених законодавством. Якщо ж суб’єкт господарської діяльності безпідставно ухиляється від виконання публічного зобов'язання, то він у порядку, встановленому Господарським кодексом України та Цивільним кодексом України повинен відшкодувати другій стороні заподіяні цим збитки. Правила, обов'язкові для сторін публічного зобов'язання, установлені, зокрема, Правилами надання та одержання телекомунікаційних послуг (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2005 року ), Порядком постачання електричної енергії споживачам (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2002 року), Порядком забезпечення споживачів природним газом (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року) тощо. Правила щодо ціноутворення передбачені постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» від 25 грудня 1996 року. Умови конкретних зобов'язань, що не відповідають зазначеним правилам або встановленим цінам, визнаються недійсними в порядку, визначеному ст. 207 Господарського кодексу України.
Господарські зобов’язання є органічною складовою частиною системи господарських правовідносин, які індивідуалізують вимоги норм господарського права щодо взаєморозташування та взаємодії учасників господарських відносин, наділяють цих учасників взаємними правами та обов’язками, і таким чином виступають однією із передумов здійснення господарської діяльності Виконання господарського зобов’язання є реалізацією зобов’язаною і управленою сторонами суб’єктивних прав і обов’язків, обумовлених цим зобов’язанням у суворій відповідності з його змістом . Єдність інтересів управленої і зобов’язаної сторін у господарському зобов’язанні обумовлена підпорядкованістю їх меті досягнення єдиного економічного результату – належного виконання зобов’язання.
РОЗДІЛ 2
ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ В УКРАЇНІ
2.1 Поняття та загальна характеристика речово-правових способів забезпечення виконання господарських зобов’язань.
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими господарським кодексом України та іншими законами. Невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань дезорганізують виробництво, кредитно-фінансовий ринок, економіку в цілому, а тому питанню забезпечення договірних зобов'язань тепер надається велике значення.
Для попереднього забезпечення майнових інтересів кредитора, отримання ним гарантій належного виконання боржником зобов’язання, а також в цілях запобігання або зменшення розміру негативних наслідків, що можуть настати у випадку його порушення, використовують спеціальні засоби забезпечувального характеру, передбачені законом або договором. Такі засоби називаються способами забезпечення виконання зобов’язання
Згідно з Цивільним кодексом України виконання зобов'язань може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням та іншими способами, встановленими законами або договором. Загалом ці способи забезпечення поділяють на зобов'язально-правові та речово-правові.
До першої групи віднесено неустойку, поруку, гарантію та завдаток, до другої – заставу і притримання.
Спосіб забезпечення виконання зобов'язання шляхом застави за своєю природою має речово-правовий характер, оскільки заставодавець, який порушує зобов'язання, позбавляється права на річ шляхом примусового її вилучення на підставі судового рішення. Згідно зі ст. 572 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Застава, як і більшість заходів забезпечення виконання зобов'язань, має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання. Нею може бути забезпечена лише дійсна вимога, зокрема така, що випливає з кредитного договору, договорів купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо [7].
За ст. 574 Цивільного кодексу України застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Термінологією Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» застава рухомого майна, що виникає на підставі договору, є приватним обтяженням; публічним є обтяження рухомого майна, яке виникає відповідно до закону або рішення суду [22, ст. 4].
В силу закону виникає, зокрема, податкова застава, яка п. 1.17 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначається як спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк, у силу податкової застави орган стягнення має право в разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами у порядку, встановленому законом. Сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. При цьому заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель) [17].
Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. Застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника.
Предметом застави може бути будь-яке майно (в тому числі речі, цінні папери, майнові права), яке може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Як правило, предмет застави залишається у заставодавця. Згідно зі ст. 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Ним може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо). Разом з тим чинне законодавство встановлює певні обмеження щодо предмета застави. Так, предметом застави не можуть бути національні, культурні