У п.3.8.Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров’я, пов’язане з виконанням трудових обов’язків, наведене інше визначення моральної шкоди. Її визначено як фізичні й моральні страждання, спричинені потерпілому в результаті трудового каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я [4, с.614].

Отже, є підстави констатувати, що загального "універсального" поняття моральної шкоди у законодавстві України немає. Рівночасно наведені дефініції не збігаються за змістом, хоча повинні ґрунтуватися на суттєвих онтологічних ознаках феномену моральної шкоди як цілісного факту людського буття. Це породжує значні ускладнення у правозастосуванні інституту компенсації моральної шкоди, знижує його ефективність на всіх рівнях. Безумовно, такий стан неприйнятний ані з теоретичного, ані з практичного поглядів.

Значну роботу щодо подолання такого незадовільного стану провів Верховний Суд України. У постанові Пленуму від 31 березня 1995 р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" міститься офіційне тлумачення аналізованого поняття – воно визначене як "втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб" [5, с.2].

Аналіз існуючої практики тлумачення поняття моральної шкоди судовою системою України, звичайно, буде неповним без офіційного роз’яснення його змісту Вищим Господарським Судом України. "Моральною визнається шкода, заподіяна організації порушенням її законних немайнових прав" – вказано у п.2 роз’яснення №02-5/95 від 29 лютого 1996р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди" [6,с.95]. На наш погляд, ані термін моральна шкода, ані запропонована Вищим Господарським Судом інтерпретація його змісту не відповідають ідеї захисту немайнових прав юридичних осіб, яка нами повністю підтримується.

Наведений витяг із законодавства та його офіційних роз’яснень дає підставу констатувати відсутність дефініції моральної шкоди, яка була б науково обґрунтованою та адекватною фактичній сутності позначуваного явища. Водночас нами виявлена невиправдана колізійність визначень цього терміна, хоча мало б використовуватись єдине цивільно-правове його поняття. До того ж видаються непридатними спроби одним методом правового регулювання захистити немайнові права цілковито різнорідних суб’єктів права.

Правове регулювання, безперечно, не повинне суперечити закономірностям об’єктивного світу, оскільки в іншому разі воно втрачає фактичну підставу і не здатне до ефективного задоволення суспільного запиту. Відповідно, правове регулювання компенсації моральної шкоди повинно бути адекватним психологічним закономірностям буття людини. Отже, метою пропонованої статті окреслити* психологічний підхід до тлумачення правової категорії моральна шкода, що з необхідністю передбачає комплексний науковий аналіз із залученням даних природничих наук про психологічну природу суб’єктивної здатності людини зазнавати страждань унаслідок порушення її прав. Це дасть можливість у такий спосіб сформулювати механізм заподіяння моральної шкоди. Видається, що фактична підстава вимог про компенсацію моральної шкоди може бути належно з’ясована та оцінена лише за такого підходу.

На нашу думку, механізм заподіяння моральної шкоди складається із поступального, безперервного ланцюга психічних процесів: 1) сприйняття факту правопорушення, злочину за допомогою сенсорних органів центральної нервової системи; 2) усвідомлення факту порушення права; 3) оцінка змісту події, її наслідків; 4) емоційне реагування особи на вчинене проти неї посягання.

Пізнання певного об’єктивного факту, зокрема правопорушення, відбувається за допомогою сенсорних органів центральної нервової системи. Будь-який факт об’єктивної дійсності виступає специфічним подразником і в міру своєї інтенсивності фіксується ними. І.А. Кудрявцев зазначав, що сприйняття факту залежить не лише від фізіологічних властивостей сенсорних органів, але й значно зумовлюється особистісним компонентом, що відображається у впливі мотивів, установок, емоцій та потреб особистості [7,с.135]. Про цей ефект ми згадуємо тому, що він може призводити до ігнорування певних сторін дійсності як неістотних або акцентуації (особливої концентрації уваги) на особистісно значущих фактах. Утім, як зазначає Н.Д. Лєвітов, правопорушення є шокуючим, негативним фактом практично у кожному випадку його осмисленого сприйняття [8,с.30]. Злочини проти особи з причин своєї яскраво вираженої небезпечності та аморальності викликають інтенсивні негативні почуття – обурення, образу, інколи страх [9,с.17].

Після сприйняття події злочину відбувається його усвідомлення – факт залучається у особистісний досвід людини. Можна вважати, що саме цей етап є визначальним у механізмі заподіяння страждань. Пояснюється така оцінка тим, що емоційне реагування виникає лише в разі достатнього функціонування психіки, що є умовою пізнавально-оцінювальної діяльності. Цей висновок підтверджується дослідами з хімічними препаратами. З їхньою допомогою науковці довели, що без участі кори головного мозку психічні реакції зокрема, емоції, не виникають [10,с.8]. Саме активність мозку людини миттєво пов’язує, співвідносить те, що людина сприйняла чуттєво. Ця обставина дала підставу В. Бєлоконєву зробити правильний, як видається, висновок: людина здатна на душевне страждання саме тому, що вона здійснює усвідомлене буття [11,с.23]. Моральна шкода, на думку Є. Солодка, негативно впливає на емоційну сферу особистості, порушує його душевну рівновагу, що відбувається у результаті усвідомлення громадянином факту порушення його законних прав