немайнові права юридичної особи або її структурного підрозділу, позов вправі пред'явити орган цієї юридичної особи.
У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб [46].
Відкриваючи провадження у справі, суд має з'ясувати, за правилами якого судочинства підлягає розгляду заява. При цьому слід виходити з компетенції суду щодо розгляду цивільних справ ГПК. Оскільки характер спірних правовідносин є цивільно-правовим (незалежно від суб'єктного складу), то всі справи зазначеної категорії підлягають розгляду порядку цивільного судочинства, за винятком справ про захист ділової репутації між юридичними особами та іншими суб'єктами підприємницької діяльності у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності, що розглядаються в порядку господарського судочинства. Справи зазначеної категорії не можуть розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки такі спори не мають публічно-правового характеру, навіть якщо стороною в ньому виступає суб'єкт владних повноважень. Право на звернення до суду в разі поширення засобами масової інформації недостовірної інформації, яка порушує особисті немайнові права фізичної чи юридичної особи, є безумовним і невикористання права вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування такої інформації з подальшим правом на оскарження відмови в публікації спростування або порушення порядку його публікації не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації[47]. Якщо позов пред'явлено спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації.
Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. При публікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації
без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації.
Якщо позивач заявляє вимоги до одного з належних відповідачів, які спільно поширили недостовірну інформацію, суд вправі залучити до участі у справі іншого співвідповідача лише у разі неможливості розгляду справи без його участі .
Відповідачем у випадку поширення інформації, яку подає
посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових
(службових) обов'язків, зокрема при підписанні характеристики
тощо, є юридична особа, в якій вона працює. Враховуючи, що розгляд
справи може вплинути на права та обов'язки цієї особи, остання
може бути залучена до участі у справі .
У разі поширення такої інформації посадовою чи службовою
особою для визначення належного відповідача судам необхідно
з'ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи
службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при
виконанні посадових (службових) обов'язків, то належним
відповідачем є саме вона.
Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної
інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного
матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен
установити та зазначити в позовній заяві.
Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу
та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а
також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним,
належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено
зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив
технологічну можливість та умови для поширення недостовірної
інформації.
Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи
ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному
ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб
масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід
керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової
інформації.
Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 277 ЦК судовий захист гідності, честі та ділової репутації внаслідок поширення про особу недостовірної інформації не виключається і в разі, якщо особа, яка поширила таку інформацію, невідома (наприклад, при направленні анонімних або псевдонімних листів чи звернень, смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи, поширення інформації в мережі Інтернет особою, яку неможливо ідентифікувати, тощо). У такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження. Така заява розглядається за правилами, визначеними розділом IV ЦПК. У разі доведеності обставин, на які посилається заявник, суд лише констатує факт, що поширена інформація є неправдивою, та спростовує її. При цьому тягар доказування недостовірності поширеної інформації покладається на заявника, який несе витрати, пов'язані з її спростуванням. Встановлення такого факту можливо лише у тому разі, коли особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома. Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження особа, яка поширила інформацію, щодо якої виник спір, стане відома, то відповідно до положень частини шостої статті