Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності,
честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок
давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали
участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі,
якщо наведена в них інформація була доказом у справі та
оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами
процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження
та оцінки таких доказів. Вказана вимога по суті означала б вимогу
повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій
справі.
Якщо ж недостовірну інформацію було поширено в ході розгляду
іншої справи зазначеними вище учасниками процесу відносно інших
осіб, які не були учасниками процесу, то ці особи, якщо вони
вважають, що така інформація порушує їх особисті немайнові права,
вправі звернутися до суду за захистом своїх прав у порядку,
передбаченому процесуальними кодексами. Обов'язок довести,що поширенаінформаціяє достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації[51]. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації
недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та
з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним
судженням.

Відповідно до частини другої статті 471 Закону України "Про
інформацію"оціночними судженнями,за винятьком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки,переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в
засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову
репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі
скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК
та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на
власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку[52].
Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій
чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову
репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок
відшкодувати моральну шкоду.

З огляду на положення статті 32 Конституції України, судам належить розрізняти справи про захист гідності, честі чи ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації (права на відповідь) від справ про захист інших особистих немайнових прав, зокрема, перелічених у статті 270 ЦК, порушених у зв'язку з поширенням про особу інформації, недоторканість якої спеціально охороняється
Конституцією та законами України і поширення якої може завдати
моральну шкоду навіть у випадку, якщо ця інформація відповідає
дійсності і не порочить гідність, честь чи ділову репутацію.
Тобто, якщо інформація, яка порушує особисті немайнові права
особи, є достовірною, вимоги про її спростування не можуть бути
задоволені.

Встановивши при вирішенні таких спорів факт поширення
інформації про приватне життя позивача, що відповідає дійсності та
не порочить його гідність, честь чи ділову репутацію, а також факт
відсутності згоди позивача на поширення цієї інформації, суд
повинен захистити його право на таємницю приватного життя та може
зобов'язати відповідача відшкодувати моральну шкоду.

Інформацію з обмеженим доступом може бути поширено
без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою,
тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право
громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на
її захист, що відповідає практиці застосування Європейським судом з прав людини статті 8 Конвенції[53]. При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх
гідності честі чи ділової репутації має свої особливості .

Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації , схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними
фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або)
користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє
певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки,
мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому,