Разом із тим не суперечить закону визнання судом мирової
угоди, за умовами якої сторони як спосіб захисту гідності, честі
фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної
особи передбачають вибачення перед потерпілим.

Способами захисту гідності, честі чи ділової репутації
від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на
відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги
про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими
порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги
розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо
відповідальності за заподіяння шкоди.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам
необхідно враховувати роз'яснення, що містяться в постанові
Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4
"Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року N 5.
Крім того, при визначенні розміру моральної шкоди судам слід
виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності.
При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути
співмірний із заподіяною шкодою і не повинен призводити до
припинення діяльності засобів масової інформації чи іншого
обмеження свободи їх діяльності.

Моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, тому вимога про відшкодування моральної шкоди може бути заявлена самостійно, якщо, наприклад, редакція засобу масової інформації добровільно опублікувала спростування, яке задовольняє позивача[58]. Ця обставина повинна враховуватися судом при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.

Визначаючи розмір судового збору за вимогу про відшкодування
моральної шкоди, судам слід ураховувати, що вона оплачується
окремо від інших заявлених вимог, а розмір судового збору
визначено відповідним законодавством і обмеження його
максимального розміру не встановлено.

Позовна давність на вимоги про відшкодування моральної шкоди
у даному випадку обчислюється так само, як за вимогами про захист гідності, честі чи ділової репутації.

Процесуальне правонаступництво за вимогою про відшкодування
моральної шкоди не допускається. Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 1230 ЦК до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.

Розглядаючи справи за позовами органів державної влади та
місцевого самоврядування, суди мають враховувати положення частини
другої статті 49 Закону України "Про інформацію", згідно з якою органи державної влади, органи місцевого самоврядування як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати по суду лише спростування недостовірної інформації та не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Проте це не позбавляє посадову особу органу державної влади чи органу місцевого самоврядування права на захист честі, гідності та ділової репутації у суді.

У разі, якщо з вимогою про захист гідності, честі чи
ділової репутації заявлено також вимогу про відшкодування збитків,
завданих внаслідок поширення недостовірної інформації, суд вирішує
цю вимогу відповідно до статті 22 ЦК. При цьому судовий
збір сплачується згідно з чинним законодавством за ставками,
визначеними для вимог майнового характеру.

Суди мають використовувати широкі можливості, що надає розгляд справ про захист гідності, честі чи ділової репутації, для підвищення культури спілкування, з'ясовувати обставини поширення недостовірної інформації і відповідно до статті 211 ЦПК реагувати окремими ухвалами при встановленні фактів порушення закону.

Дискусійним в юридичній літературі є питання щодо кола осіб, яким може бути спричинена моральна шкода: тільки громадянинові чи також і юридичній особі. Чинним законодавством України, в тому числі і Конституцією, передбачена можливість відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної організації. Але тут виникає проблема на рівні понятійного апарату цивільного права. Визначення моральної шкоди як фізичних чи душевних страждань не можна вживати стосовно юридичної особи. Адже організація не може відчувати фізичних чи психічних страждань, так як це властиво лише людині. Це дає підстави окремим авторам стверджувати, що моральна шкода, виходячи із самої категорії моральної шкоди, її усталеного розуміння, юридичній особі заподіяна бути не може . Зокрема, не може йтися про відшкодування моральної шкоди як засобу захисту честі і гідності юридичної особи, оскільки ці якості притаманні лише людині. Частково з цією думкою можна погодитися з наступних міркувань.

Джерелом виникнення моральної шкоди юридичних осіб зазвичай у судовій практиці є факти посягання з боку ЗМІ та їхніх авторів на честь, гідність, ділову репутацію особи. За загальновизнаними філософськими визначеннями честь – це суспільна оцінка моральних і духовних якостей людини; гідність – самооцінка особою своїх соціальних і моральних якостей як члена суспільства. Честь є мірою гідності особи. Отже, ці категорії взаємопов’язані. Виходячи з цього виникає питання: чи є можливим визнати, що такі природно притаманні людині моральні якості, як честь і гідність, може мати і юридична особа.

Було б дивно говорити про честь юридичної особи, як суспільну оцінку її моральних та духовних якостей, або про її гідність, як самооцінку цих якостей. Адже юридичні особи не здатні мати такі якості та, власне, не можуть самі себе оцінювати. Їм та їхній діяльності оцінку завжди дають люди. І не як членам людського суспільства, а зі споживацької точки зору – як інструментові задоволення певних людських потреб.
Тому, на нашу думку, в позовах до ЗМІ, поданих юридичними особами відповідно до ст. 7 ЦК України, позивачі не