На сьогодні більшість судів у трудових правовідносинах фактично застосовують презумпцію заподіяння моральної шкоди, яка полягає в тому, що порушення норми вже саме по собі тягне за собою можливість звернення за відшкодуванням моральної шкоди. Водночас ВСУ зауважує в Постанові, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має зазначатись, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. І суди часто використовують такий підхід.

Наприклад, Ленінський районний суд м. Луганська у справі №2-990/07 вказав таке: «У ході розгляду справи позивачкою не було надано суду будь-яких доказів факту завдання та існування моральної шкоди, не було визначено, з яких саме міркувань позивачка виходить, визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 1500 грн, чому саме ця сума є відповідним відшкодуванням. Крім того, ні ст. 386 ЦК України, ні іншими нормами чинного законодавства України не передбачено право на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах, що є предметом судового розгляду. Виходячи з вказаного, суд визнає позовні вимоги Особи 1 про стягнення з Особи 2 моральної шкоди у сумі 1500 грн необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню»[62]. Тож тягар аргументації та формування доказової бази заподіяння моральної шкоди і його розміру все одно лягає на позивача.

Завдану роботодавцем моральну шкоду зазвичай відшкодовують у вигляді грошової компенсації. Принагідно слід підкреслити, що законодавство не забороняє будь-які інші способи захисту порушеного права й отримання відшкодування. А якщо ж говорити про розмір такого відшкодування, то, на жаль, у судовій практиці відсутній єдиний підхід до цього питання. При цьому найчастіше суди не наводять у рішеннях мотиви свого висновку, а посилаються лише на надану позивачем доказову базу, що фактично є підставою для оскарження судового рішення. При цьому призначений судом розмір відшкодування може суттєво відрізнятися від заявленої позивачем суми. Наприклад, Стрийський міськрайонний суд Львівської області у рішенні від 14 березня 2007 р., що стосується справи №2-770/2007, вжив таке формулювання: «Крім цього, суд вважає, що неправомірними діями відповідача позивачеві спричинена моральна шкода, яку суд оцінює в розмірі 700 грн, оскільки принижено честь, професійну гідність позивача як людини та керівника, негативне ставлення відповідача до позивача обговорюється всім колективом поліклініки, переніс нервові переживання, дискомфортно почуває себе серед колег по роботі та товаришів, а в решті позову слід відмовити позивачеві в стягненні моральної шкоди у зв'язку з недоведеністю позовних вимог»[63]. При цьому незрозуміла аргументація суду при визначенні саме такої суми, адже позивач заявляв до відшкодування 5 тис. грн.

Загалом же Олексій Шевчук підкреслив, що сьогодні судді застосовують три підходи до визначення розміру морального відшкодування. Так, на практиці найчастіше суди беруть за основу суму, яку заявляє в позовній заяві позивач, і приймають остаточне рішення, керуючись доказами, які надав позивач. Наприклад, у справі №2-297/2008 Печерський районний суд м. Києва встановив, що «позивачка у зв’язку з ушкодженням здоров’я, внаслідок ДТП, не мала можливості протягом тривалого часу виконувати свої обов’язки як на роботі, так і вдома, втратила душевний спокій та рівновагу, не могла вести звичний для себе спосіб життя, перестала займатися спортом. Все це змінило уклад її життя, що полягає у порушенні нормальних життєвих зв’язків, про що суду повідомив сам свідок. Після ДТП позивачка перебувала у стресовому стані, що підтверджується довідкою військово-медичного управління СБУ, відповідно до якої позивачка з вересня 2006 р. по березень 2007 р. знаходилась під наглядом лікаря-психіатра. Враховуючи всі встановлені судом у справі обставини, моральну шкоду у 20 грн, які просила стягнути позивачка з роботодавця, суд порахував явно завищеною та такою, що не буде відповідати характеру спричиненої шкоди, а тому відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 ЦК України вважає за необхідне стягнути з відповідача 2000 грн»[64].

Рідше суди призначають судово-психологічну експертизу або ж самі визначають розмір відшкодування моральної шкоди. Наприклад, Кіровський районний суд м. Кіровограда у справі №2-10908 зазначив, що «для підтвердження спричинення моральної шкоди за клопотанням представника позивача на підставі ухвали суду була призначена та проведена психологічна експертиза. Відповідно до нормативно-правових актів судово-психологічна експертиза проводиться співробітниками науково-дослідних інститутів судової експертизи, що мають кваліфікаційний рівень експерта. У випадку неможливості проведення експертизи у таких інститутах в якості експерта може бути залучений будь-який фахівець, що має вищу юридичну освіту з питань, що підлягають судовому дослідженню»[65].

2.4. Особливості розгляду спорів щодо відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду

Таке право передбачено ст. 62 Конституцією України. Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діялми органів дізнаня, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 01.12.1994 р. Під моральною шкодою розуміються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ними своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими, інших негативних наслідків морального характеру.

Розмір відшкодування моральної шкоди визначається з врахуванням обставин справи. При цьому за час перебування під слідством чи судом відшкодування провадиться, виходячи з розрахунку не менше одного розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом і за рахунок коштів державного бюджету. Право регресу до винної посадової особи можливе лише при встановленні в її діях складу злочину, підтвердженого обвинувальним вироком [66].

Перш за все, суди