Сучасна теорія стресу та дистресу започаткована канадійським психофізіологом Гансом Сельє. Цей науковець уперше описав комплекс фізіологічних реакцій організму на психотравмуючий вплив [22,с.38]. Значення цієї концепції для нашого дослідження є дуже важливим. Адже методики та результати досліджень Г. Сельє становлять науково-теоретичне підґрунтя для дослідження та доказування характеру і обсягу моральної шкоди.

Судові психологи, психіатри та кримінальні віктимологи констатували комплекс психологічних, емоційних, інтелектуальних зрушень у осіб, які були піддані насильству. зазначене явище набуло назву "синдром жертви нападу" [23,с.8].Психогенно зумовлені розлади психічної діяльності констатовані працям М.Д. Шаргородського, О.С. Вікторова, М.Г. Сердюкова, Н.П. Загород-нікова як можливі наслідки тілесних ушкоджень [15,с.34]. Достатньо добре вивченим судовими психологами є сумнозвісний "синдром жертв зґвалтування", що позначає такі загальні симптоми психотравмуючого впливу сексуального насильства, як неспокій, страх залишатися з представником протилежної статі наодинці, думки про самогубство, вимушені зміни у способі життя. У міжнародних документах, присвячених захисту потерпілих від злочинів, значення аксіоми має теза про травматичний вплив злочинного посягання на жертву, її близьких. Віктимологічні дослідження дали підставу констатувати, що першою реакцією потерпілого на злочин є потрясіння та небажання повірити у той факт, що він став жертвою. Згодом відбувається тимчасова втрата життєвої орієнтації, після чого виникає відповідна емоційна реакція. Такого роду психологічні наслідки злочину обтяжуються відповідними обмеженнями, які жертви накладають на своє соціальне та приватне життя [24, с.3]. У сучасній психології ця закономірність має назву "посттравматичного стресового синдрому" [15, с.36].

Відзначимо, що породжені негативні зміни способу життя потерпілого (тимчасові чи довічні обмеження або додаткові зусилля для його продовження) пов’язані законодавцем із змістом поняття моральної шкоди. У психології вказаний комплекс змін у особистісній сфері має власний відповідник – "розлад динамічного стереотипу". Під ним розуміють узгоджену внутрішню систему нервових процесів, які закріплені у свідомості людини за допомогою кори великих півкуль мозку на ґрунті звичайного розпорядку, занять, соціального статусу у сукупності із певним самоусвідомленням [10, с.11].

Отже, в результаті проведеного дослідження стає очевидним, що юридична ідея компенсації моральної шкоди знаходить наукову методологічну підтримку, фундаментальне гносеологічне забезпечення у психологічній науці.

Визначення результату психотравмуючого впливу у психології особистості через категорію "астенічні емоції", а в юриспруденції через оцінювальне поняття "страждання", є тотожним за своїм функційним навантаженням, оскільки окреслюють негативно забарвлений емоційний стан психіки людини. Вважаємо, що є підстави пов’язувати конкретний зміст моральної шкоди саме з астенічними (негативними) емоціями та психічними станами. Вони характеризуються усталеним обсягом, оскільки є елементами категорійного апарату психологічної науки. Своєю чергою, це дає змогу юриспруденції та правозастосуванню забезпечити однакове тлумачення поняття "моральна шкода".

З огляду на викладене перспективними дослідженнями у річищі цієї наукової проблеми вважаємо узагальнення психологічних, медичних, етичних знань про форми астенічних (негативних) емоцій та психічних станів, що можуть виникати в результаті порушення прав особи, подальші дослідження згаданих у статті синдромів жертв різних груп злочинів. Не лише перспективним у науковому плані, а й гуманістичним буде напрацювання психологічних рекомендацій щодо тактики проведення слідчих та інших процесуальних дій за участю потерпілих від злочинів, і які переживають стрес, шок, фрустрацію та однорідні негативні психічні стани.

1.2. Історія розвитку інституту моральної (немайнової) шкоди в Україні

Історія розвитку інституту моральної (немайнової) шкоди в Україні свідчить, що його становлення та формування розпочалося в період VIII – XII століть.

В.П.Паліюк виділяє кілька періодів становлення і розвитку інституту в Україні і вважає, що свій початок він бере із стародавніх письмових слов’янських пам’яток. Компенсаційний характер відшкодування завданої шкоди та її визначений (кратний) розмір, на його думку є підтвердженням того, що відшкодування за завдану шкоду було певною мірою спрямоване на зменшення негативних наслідків, і саме за цими ознаками можна побачити початки сучасного інституту моральної (немайнової) шкоди.

Перший період становлення і розвитку в Україні сучасного правового інституту моральної (немайнової) шкоди бере з найбільш ранніх письмових джерел давніх слов’ян – угод Русі з Візантією.

Розглянувши і проаналізувавши положення договору 912 року, що встановлювали норми про правове положення потерпілого в разі порушення його немайнових прав, В.П.Паліюк звертає увагу на адресність та кратність відшкодування завданої моральної (немайнової) шкоди. Він наголошує, по-перше на тому, що відшкодування завданої шкоди провадилось безпосередньо на користь потерпілого, а не в казну держави, та по-друге, що розмір відшкодування значно перевищував завдану шкоду.За цими критеріями автор вбачає ознаки інституту моральної (немайнової) шкоди, хоч і робить застереження відносно того, що в правовій нормі договору 912 року він конкретно не позначений. За певних умов можна погодитися з висновками В.П.Паліюка про те, що грошова сума або майно, що спрямовувалася потерпілому, виступало не тільки як еквівалент втраченого або порушеного особистого немайнового або майнового блага, але й слугувало для зменшення негативних наслідків у