Письмові джерела права України ХІ – ХІІ в переважній більшості не містять визначення поняття моральної (немайнової) шкоди. Проте аналіз основних редакцій Руської Правди (Короткої, Пространної та Скороченої) дає можливість зробити висновки, що в окремих випадках все ж мало місце відшкодування саме моральної (немайнової) шкоди в сучасному розумінні цього інституту. В Руській Правді, як і в національних правових джерелах середньовічної Європи, були відсутні відмінності між цивільним та кримінальним правопорушенням. Будь-яка протиправна поведінка в давньоруському праві визначалася не як порушення закону, а як “образа”, під якою розуміли злочини проти суспільства та особи.

Аналізуючи злочини та покарання за них, слід зазначити, що головною метою покарання за Руською Правдою стає не принцип таліону, а принцип компенсації завданої шкоди. При цьому, у випадках пошкодження майна разом з відшкодуванням матеріальної шкоди, ставилася вимога додаткової сплати окремої грошової суми, яку ряд дослідників розглядає як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Характер завданих збитків підкреслювався адресністю відшкодування. За винятком кримінально караних злочинів, правопорушення проти особи, каралися штрафом, розмір якої диференціювався в залежності від ступеню тяжкості злочинів - 1, 3 та 12 гривен, при цьому сума відшкодування поділялася на “продаж”, що сплачувалася до державної княжої скарбниці і “урок”, що сплачувався потерпілому в якості відшкодування за завдану шкоду. Цей положення, як зазначає В.П.Паліюк, без сумніву, дає підстави для визнання інституту моральної (немайнової) шкоди в якості такого [25,с.221].І він не поодинокий в своїх висновках - І.А.Ісаєв також визнавав можливість відшкодування моральної шкоди за нормами Руської Правди. Він зазначав, що “образа” – це “… заподіяння моральної або матеріальної шкоди особі або групі осіб”[27,с.512]. При цьому, головною метою покарання виступає відшкодування шкоди (як матеріальної так і моральної (немайнової)).

С.І.Шимон, досліджуючи становлення та розвиток інституту моральної шкоди, вбачає норми інституту моральної (немайнової) шкоди в “руському кодексі” Ярослава Мудрого [28,с.101]. “В “Судебниках” 1497 року, 1550 року, “Соборному Уложенні” 1649 року, “Литовських статутах” 1529, 1566, 1588 років, збірнику законів “Права, по которым судится малороссийский народ 1743 года” і в інших законодавчих актах нашої країни, сфера відповідальності за завдану “образу” (“безчестя”) значно розширилася”. Цікавим є те, що в них виділялася не тільки звичайна “образа”, але і кваліфікована. “Судебник” 1550 року вказує, що трикратне відшкодування судових витрат направлялося не тільки для відшкодування матеріальної шкоди, але і для зменшення моральних та фізичних страждань потерпілого, які могли бути викликані незаконним засудженням. Про те, що в “Судебниках” існує обов’язок по компенсації “моральної шкоди” за “образу” та “безчестя” вказував в своїх роботах і В.І.Сінайський .

Привертає увагу те, що з часом, норми інституту вдосконалювалися: розмір відшкодування за “образу” та “безчестя”, почав встановлюватися судом в залежності від статі та суспільного стану потерпілого. В.П.Паліюк підкреслює, що “характерним є те, що вже в ті часи, при визначені розміру відшкодування до уваги бралися посадовий ранг, прибутки, враховувалося положення ображеного у службовому (державному) щаблі. Розмір грошової компенсації за завдану моральну шкоду визначався в залежності від соціального походження (міський чи сільський житель), також статусу духовної особи тощо”.

Збірник законів Малоросійських прав (“Собранія Малороссійськихъ правъ касательно лицъ по даннымъ отъ присудствія комисіи оглавлениямъ”) в свій час охопив і регулював вже більш широке коло суспільних відносин, і відповідно надавав більш широкі можливості для захисту прав особи.Його норми поширили сферу відповідальності за завдану “образу” шляхом встановлення переліку конкретних, заздалегідь передбачених заборонених дій. На думку В.П.Паліюка, в нормах §1, §115, §170 зазначеного Збірника особливо чітко проглядається розподіл цивільно-правової відповідальності за видами, зокрема:

- поновлення стану, який існував до порушення прав (побудова зруйнованого млину, стягнення його вартості);

- стягнення з особи, яка порушила право, спричинених збитків (неотриманих прибутків);

- відшкодування моральної (немайнової) шкоди у розмірі раніше обумовленому (дванадцять рублів) [29,с.346].

Крім того, в зазначених нормах він вбачає принципові моменти що свідчать про те, що:

“- моральна (немайнова) шкода вже в ті часи розглядалася як така, що завдавалася потерпілому стражданнями, що були спричинені пошкодженням належного йому майна;

- в разі порушення тілесної сфери потерпілого передбачалося відшкодування в твердій грошовій сумі;

- сфера застосування норм поширювалася на випадки незаконного обмеження свободи громадянина громадянином та усне поширення відомостей, які не відповідають дійсності та ображають потерпілого”.

Окрему увагу, з точки зору С.І.Шимон, заслуговує право західноукраїнських земель в період Австрійської імперії 1772 - 1918 років, зокрема - Загальне цивільне уложення Австрійської імперії 1811 року, в якому шкода визначалася як: “будь-яка шкода, завдана будь-кому в майні, в правах або в особі його” [30,с.226].Досить цікавою є її зауваження відносно того, що “… відшкодування вважалося повним тільки за умови, що не тільки компенсувалася завдана шкода, але і задовольнялася нанесена образа; передбачалося відшкодування за завдану біль, за ображення честі, за спотворення обличчя, яке оцінювалося настільки, наскільки могло перешкоджати подальшому життєвому успіху потерпілого” [31,с.228].

Втім, варто підкреслити, що і чинним законодавством Російської імперії, до складу якої входили і українські землі, а саме - положеннями норм Зводу законів Російської імперії (Уложенням про покарання 1845 року та Цивільним уложенням 1851 року) передбачалась відповідальність за нанесення моральної шкоди у випадку порушення особистих благ, які відображалися на моральній (психічній) сфері потерпілого, а також завдавалися порушеннями майнових благ, (наприклад, знищенням портрету, з яким пов’язані найдорожчі спогади). При цьому, законодавча та судова практики в питаннях відшкодування цього виду шкоду будувала свою позицію