Отже, підсумовуючи, слід зазначити, що в поглядах на поняття, зміст, історичний розвиток інституту моральної (немайнової) шкоди в країнах романо-германської та англо-американської правових систем, можна виявити однакові підходи до розуміння інституту як одного із способів захисту порушених прав особи. Слід визнати, що незважаючи на належність країн до різних систем деліктів, типовість в підходах до змісту інституту виявляється не тільки в складових самого інституту, але й у виявленні і формуванні цілої сукупності цінностей і випадків, за умови і для захисту яких використовується інститут моральної (немайнової) шкоди.

В правових системах країн існують два підходи до питань визначення і застосування інституту моральної (немайнової) шкоди, які склалися під впливом римського права, що вже на ранніх стадіях свого розвитку почало формування норм інституту моральної (немайнової) шкоди. Проте, оскільки норми інституту моральної (немайнової) шкоди не склалися в римському праві в окрему юридичну конструкцію, його рецепція законодавством європейських країн була ускладнена. В зв’язку з чим, були вироблені різні національні підходи в правових системах країн.

Перший підхід полягає у доведені в певних, законодавчо встановлених випадках факту існування у потерпілої особи страждань – фізичних, духовних, психічних, можливість діагнозу яких дозволяє виявити і довести в судовому порядку наявність завданої моральної (немайнової) шкоди у потерпілої особи. Такий підхід притаманний окремим країнам романо-германської правової системи – Україні, Росії. Другий підхід передбачає існування загальних принципових положень щодо відшкодування завданої шкоди або окреслення кола типових випадків порушень прав особи, за умови доведення яких передбачається відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Зазначений підхід застосовується переважною більшістю країн романо-германської та англо-американської правових систем. Його застосування викликано головним чином відсутністю чітких законодавчих норм про відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди (Франція, Великобританія, США) та застосуванням загальних принципів про необхідність відшкодування заподіяної шкоди (Франція, ФРН).

Дискусійним питаннями в сучасній науці цивільного та міжнародного приватного права постає питання співвідношення форм шкоди та її видів, що певним чином впливають на місце і роль інституту моральної (немайнової) шкоди як одного з засобів захисту цивільних прав. Триелементна конструкція, до складу якої включено фізичну, моральну та матеріальну форми шкоди (ЦК Квебеку), конкурує з традиційною двоелементною конструкцією, що містить моральну (немайнову) та матеріальну форми, створюючи певні теоретичні складнощі при їх розмежуванні та розумінні, що тягне за собою невизначеність місця і ролі інституту моральної (немайнової) шкоди в сучасних умовах. В той же час в чинному законодавстві України існує проблема співвідношення видів шкоди. З прийняттям нових законодавчих актів склалася ситуація, коли моральна (немайнова) шкода - як термін, так і поняття, вже не охоплює всі втрати (збитки) немайнового характеру, оскільки чинне законодавство України містить ще такі види шкоди як психічна шкода і духовна шкода. Проблема, як на теоретичному, так і на практичному рівні, постає в їх невизначеності, відсутності чітких критеріїв відмежування цих видів, способі заподіяння; питаннях діагностування. В зв’язку з цим, на нашу думку, варто запропонувати дещо змінити класичну схему поділу форм шкоди і запровадити двоелементну конструкцію форм шкоди: майнову та немайнову. Запропонований підхід потребує подальших досліджень. З одного боку така складна юридична конструкція, яка визначатиме і класифікуватиме немайнову шкоду створює певні труднощі з точки зору її застосування на практиці, з іншого – за чітко встановленими критеріями допоможе врахувати у кожному конкретному випадку негативні відчуття, що переживає потерпілий, їх силу, тривалість, зовнішні прояви і обумовлені ними наслідки.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РОЗГЛЯДУ СПОРІВ ЩОДО ВІДШКОДУВАННЯ НЕМАЙНОВОЇ ШКОДИ

2.1. Нормативне закріплення відповідальності за завдану моральну шкоду

У правових державах компенсація моральної шкоди доволі ефективно використовується для захисту особистих немайнових прав громадян вже досить давно.

Неправомірність ситуації, за якої злочинець, відбувши покарання. Збував про злочин, а життя його жертви залишалось понівеченим навічно, призвела до того, що судді Франції та Великої Британії стали призначати винагороду “за сльози, муки і безсонні ночі” При цьому, найбільш “зручним” способом її відшкодування вважалася грошова форма.

Ще у ХVІІ ст. голландський юрист Гуго Грацій писав:“гроші при бажання потерпілого можуть оплатити завдану гідності шкоду, адже гроші є загальним мірилом корисності речей .”

Цивільне законодавство дореволюційних часів не містило загальних норм, які б передбачали можливість відшкодування моральної шкоди. Компенсація за особисту образу могла бути стягнута в порядку цивільного судочинства тільки у випадку, якщо вона побічно відображалась на майнових інтересах потерпілого. Законодавчому впровадженню відшкодування моральної шкод в грошовій формі перешкоджали погляди панівного класу – дворянства, яке було виховане в дусі нетерпимості до можливості збагачення за рахунок своєї приниженої честі та гідності.

Після революції 1917 року менталітет суспільства істотно змінився, але не змінилось негативне ставлення до відшкодування моральної шкоди в грошовій формі. Принцип компенсації моральної шкоди визнавався класово чужим соціалістичній правосвідомості. Така доктрина ґрунтувалась на твердженнях про неможливість вимірити гідність радянської людини в нікчемному металі.

У зв’язку з цим цивільне законодавство СРСР, а відповідно і УРСР не передбачало ані самого поняття моральної шкоди, ані зрозуміло, можливості її відшкодування. Суди також незмінно відмовляли в задоволенні позовів про компенсацію моральної шкоди в грошовій формі.

Поняття “моральна шкода” було легалізоване в цивільному праві лише з прийняттям 12 червня 1990 р. Закону СРСР “Про пресу та інші засоби масової інформації”. Хоча він і не розкривав зміст цього питання, ст. 39 закріплювала, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові результаті поширення засобом масової інформації відомостей,