закріплює і гарантує основні права та свободи людини є Конституція про захист прав та свобод 1950 р. Будучи визнаною і Україною, вона є частиною її національного законодавства, а тому потребує неухильного дотримання та застосування національними судами. Тим більше, що відомо: майже всі рішення Європейського суду з прав людини т основоположних свобод, в яких держава-відповідач визнається порушником Конвенції про захист прав людини та основоположник свобод, торкаються у тій або іншій формі питання саме про компенсацію моральної шкод.
Право на відшкодування моральної шкоди закріплено і в Конституції України, згідно з якою громадяни мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкод:
- завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням недостовірної інформації про громадянина та членів його сім’ї (ст. 32);
- завданої громадянам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади (ст. 56);
- завданої безпідставним засудженням громадян (ст. 62);
- завданої фізичним і юридичним особам актами і діями, які визнані Конституцією Судом неконституційними (ст. 152).
У ЦК містяться правові норми, в яких закріплено, що відшкодування моральної шкоди є одним із способом захисту ци-вільних прав (п.9 4.2 ст.16), визначено, в чому може бути виражена моральна шко-да, форми її відшкодування та критерії визначення розміру (ст.23), перелічено підстави відповідальності за завдану мо-ральну шкоду, а також випадки її "безвин-ного" відшкодування (ст. 1167).
Слід зазначити, що чинний ІДК Украї-ни, у порівнянні з Цивільним кодексом УРСР 1963 p., передбачає значно більшу кількість випадків можливого відшкоду-вання моральної шкоди, їх перелік, сфор-мований на підставі норм ЦК України. [43,c.470].
Необхідно зауважити, що вимоги про відшкодування заподіяної фізичній або юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються не тільки, коли пра-во на її відшкодування безпосередньо пе-редбачено або випливає з положень Кон-ституції України чи закріплено Цивільним кодексом України, а також у випадках, пе-редбачених іншими актами законодавства, які встановлюють відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Такими актами зокрема, є закони України "Про державну податкову службу в Україні", "Про захист прав споживачів", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про інформацію", "Про охорону праці", "Про телебачення і радіомовлення", "Про авторське право і суміжні права", "Про порядок відшкоду-вання шкоди, завданої громадянинові не-законними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", "Про інформаційні агентства", "Про телекомуні-кації", "Про боротьбу з корупцією", "Про режим іноземного інвестування", "Про звернення громадян", "Про державну під-тримку засобів масової інформації та соці-альний захист журналістів" та інші. Постановления судами рішень про стягнення моральної шкоди у випадках, не передбачених законодавчими актами, є підставою для їх скасування Верховним Судом У v ни. Так, наприклад, 18 листо-пада 2004 року Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України скасува-ла рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині задоволення позову колишнього працівника органів внутрішніх справ, що звільнився з МВС за станом здоров'я, до страхової компанії про стягнення з останньої моральної шкоди. Як було відзначено Судовою палатою, по-зивача було застраховано відповідно до За-кону України "Про міліцію", страхова ком-панія виступала лише уповноваженою на виплату страхових виплат організацією, а тому на відносини останньої із застрахова-ним працівником МВС Закон України "Про захист прав споживачів" не поширю-ється. У зв'язку з цим, підстави для стяг-нення відшкодування моральної шкоди зі страхової компанії відсутні. Питання процедури розгляду судами справ про відшкодування моральної шкоди врегульовані процесуальними ко-дексами України. Суди враховують та-кож постанови Пленуму Верховного Су-ду України:
- "Про застосування судами законо-давства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" від 28.09.1990р. №7;
- "Про практику розгляду судами ци-вільних справ за позовами про відшкоду-вання шкоди" від 27.03.1992 р. № 6;
- "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4;
- "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав спожи-вачів" від 12.04.1996 р. № 5;
- "Про застосування Конституції Укра-їни при здійсненні правосуддя" від 01.11.1996р. №9;
- "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів" від 02.07.2004 р. № 13.
2.2. Розгляд справ щодо відшкодування немайнової шкоди у спорах, пов’язаних із захистом честі, гідності та ділової репутації фізичних та юридичних осіб
Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).
Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
У зв'язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини[44]. Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в