суверенітет України” [1], які знайшли розвиток у численних нормах чинної Конституції України [9]. Досліджувані конституційні норми знайшли тлумачення в низці Рішень Конституційного Суду України, які використані в роботі [13-15], науково-практичних коментарях до Основного закону [10, 71].
Із законодавчих актів виділимо Закони України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” [3], “Про органи самоорганізації населення” [4], “Про Центральну виборчу комісію” [5], які за відсутності в Україні цілісного Виборчого кодексу чи Кодексу про вибори і референдуми містять норми, застосування яких доцільне й для реалізації ідеї народної законодавчої ініціативи.
При виробленні необхідних змін до Конституції України, створенні відповідної нормативно-правової бази доцільним буде використання конституцій та актів конституційного значення зарубіжних країн, окремі із яких використані за різними джерелами у роботі [8, 11, 12], документи міжнародних авторитетних організацій [6]. Окремі їх ідеї вже знайшли втілення у використаних проектах нової редакції Конституції України інших законопроектах [18-22].
Актуальність зумовлена й відсутністю в політологічній та правничій науковій літературі спеціальних досліджень присвячених цим проблемам. Найбільш змістовний аналіз референдної демократії містять перші в Україні навчальні посібники з виборчого права [24], референдного права України [36]. За навчальною програмою обов’язковим є вивчення форм безпосереднього демократії, зокрема, референдної, а тому у використаних підручниках і навчальних посібниках із конституційного права України є більш чи менш широкі характеристики й референдумів за народною ініціативою [26, 27, 30-32, 35]. Оскільки інститут народної законодавчої ініціативи епізодично з різною ефективністю застосується в низці зарубіжних держав, окремі згадки чи й навіть параграфи про нього знаходимо у підручниках і навчальних посібниках із конституційного чи державного права зарубіжних країн [28, 29,33, 40-42]. До цих проблем звертаються автори підручників з нової підгалузі конституційного права ж конституційно-процесуального права, становлення якого відбувається в Україні [23, 34, 38]. Політологічне осмислення референтної демократії містять підручники із політології [37, 39].
Всеукраїнський референдум як форма безпосередньої демократії аналізується у працях відомих українських вчених-політологів В. Бортникова [52, 53], Н. Латигіної [77, 78], учених-правників О. Батанова, К. Книгіна, Л. Кривенко, О. Крупчана, О. Мироненка, Г. Мурашина, М. Оіщука, В.. Погорілка, М.. Ставнійчук, Ю. Тодики, В. Федоренка, В. Шаповала та інших.
Проте, інститут народної законодавчої ініціативи як форма народного волевиявлення знайшов певне відображення лише в поодиноких працях науковців. Найбільш цілісно його аналізують російські дослідники І. Дьомін [57], О. Дегтярьов [58], Ю. Дмитрієв та В. Комарова [68, 69], українські – С. Дерев’янко [61-64], Ю. Кулагін [75], М. Федчишин [107], В. Шаповал [109].
Змістовні статті вміщені у колективні праці вчених Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України [70]. Названі у списку використаних джерел і літературі та використовувані по тексту праці інших дослідників присвячені окремим аспектам досліджуваної теми.
Загалом конституційному інституту референдумів в Україні, присвячено чимало літератури, проте у пропонованому нами контексті ці явища не досліджувались. Тому, враховуючи відсутність в Україні інституту народної законодавчої ініціативи в класичному правовому розумінні, спробуємо з’ясувати доцільність та перспективи його запровадження в оновленій Конституції України, що видається науково і практично значимим.
Об’єктом дослідження є конституційний політико-правовий інститут народної законодавчої ініціативи.
Предметом дослідження виступає з’ясування особливостей витоків, становлення та конституційного закріплення інституту народної законодавчої ініціативи.
Вказані мотиви обумовили мету дослідження. Вона полягає у з’ясуванні доцільності та перспектив запровадження в Україні політико-правового інституту народної законодавчої ініціативи в контексті здійснення конституційних змін з врахуванням досвіду світового конституціоналізму.
Для реалізації вказаної мети необхідно розв’язати наступні завдання:
–
з’ясувати існуючі в політико-правовій думці підходи до розуміння поняття “народна законодавча ініціатива” та сформулювати його сутність;
–
виокремити місце народної законодавчої ініціативи в системі форм безпосереднього народовладдя;
–
визначити сутнісні ознаки правового регулювання цього конституційного інституту;
–
простежити ґенезу виникнення, становлення та використання в новітньому законотворенні зарубіжних держав інституту народної законодавчої ініціативи;
–
окреслити коло суб’єктів ініціювання запровадження в Україні цього конституційного інституту та проаналізувати висловлені ними пропозиції;
–
визначити фактори, які впливають на реальність здійснення необхідних конституційних змін.
Методологічну основу роботи складає застосування принципів історизму й об’єктивності, загальнонаукових методів аналізу і синтезу, притаманних політологічній науці, спеціальних методів, а також методів конституційного права.
Наукова новизна роботи полягає в з’ясуванні доцільності та перспектив запровадження в Україні політико-правового конституційного інституту народної законодавчої ініціативи як форми безпосередньої демократії, зміцнення демократичних засад української державності.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що в роботі сформульовано й обґрунтовано висновки та пропозиції, які сприятимуть осмисленню, оцінці й запозиченню досвіду зарубіжних держав для запровадження інституту народної законодавчої ініціативи в Україні.
Положення, узагальнення і висновки магістерської роботи можуть бути використані:
–
у науково-дослідній сфері – для здійснення подальших теоретичних, галузевих і практичних досліджень форм безпосередньої демократії;
–
у навчальному процесі – для вивчення механізму реалізації безпосередньої демократії в Україні студентами спеціалізації “прикладна політологія”, підготовки навчально-методичних матеріалів;
–
у практичній діяльності – для обґрунтування доцільності запровадження в Україні інституту народної законодавчої ініціативи, широкої роз’яснювальної роботи серед суспільного загалу щодо доцільності його запровадження.
Структура роботи підпорядкована означеній меті та завданням і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг основної частини роботи склав 91сторінку. Список використаних джерел містить 115 позицій.
Розділ І. Народна законодавча ініціатива як політико–правовий інститут, форма безпосередньої демократії
Історичний досвід багатьох країн свідчить, що всі намагання кардинально обновити суспільне життя були приречені на невдачу, якщо вони не підкріплювались активним залученням різних категорій громадян до вироблення рішень та втілення їх у життя. Тільки створюючи сприятливі умови для розкриття творчого потенціалу громадян і подолання їх соціальної