В ХХ столітті слово “демократія” стало мабуть, найбільш популярним у народів і політиків всього світу. Сьогодні немає жодного значного політичного руху, який би не прагнув на здійснення демократії, не використовував цей термін у своїх, часто далеких від справжньої демократії цілей.

Демократія – форма державно-політичного устрою суспільства, яка ґрунтується на визнанні народу джерелом і носієм влади, на прагненні забезпечити справедливість, рівність, добробут усіх людей, що населяють певну державу.

Поняття “демократія” використовується не тільки для характеристики історичних типів державно-політичного устрою, а й на значення політичного процесу з відповідними методами і процедурами, що забезпечують участь народу в управлінні державою, всіма суспільними справами вживається воно і стосовно організації та діяльності окремих політичних та соціальних структур у різних сферах суспільного життя (виробнича, партійна, профспілкова, учнівська, управлінська демократія) [60, с.12].

Народ, як складна спільність людей, має певну структуру, складається із конкретних осіб. В залежності від того, розглядається він як сукупність самостійних, вільних індивідів, чи як взаємодія різноманітних груп, котрі переслідують в політиці свої особові, специфічні інтереси, або як єдине, гомогенне ціле, суб'єкт, в якому домінують загальні інтереси і воля, концепції і реальні моделі демократії діляться відповідно на індивідуалістичні, плюралістичні (групові) і колективістські. В першому випадку безпосереднім джерелом влади вважається особа, в другому – група, в третьому – весь народ (нація, клас).

Суверенітет народу – найважливіша конституційна ознака демократії, яка служить підставою її оцінки не тільки з точки зору розуміння самого цього суб’єкту, але також за формою здійснення ним влади. В залежності від того, як народ приймає участь в управлінні, хто і як безпосередньо виконує владні функції, демократія ділиться на пряму, плебісцитну і представницьку (колективну) [45, с.19].

В прямих формах народовладдя громадяни самі безпосередньо приймають участь в підготовці, обговоренні і прийняті рішень.

Важливим (другим) каналом участі громадян у здійсненні влади є плебісцитна демократія. Відмінності між нею і прямою демократією проводиться не завжди, оскільки ці дві форми участі включають безпосереднє волевиявлення народу, однак вона існує. При плебісцитній демократії можливості політичного впливу громадян порівняно обмежені. Їм надається право за допомогою голосування ухвалити той чи інший проект закону чи іншого рішення, яке звичайно готується президентом, урядом, партією або ініціативною групою. Можливості впливу основної маси населення у підготовці таких проектів дуже невеликі. Третя, ведуча у сучасних державних формах політичного устрою є представницька демократія. Її суть – у виборі громадянами в органи влади своїх представників, які будуть виражати їх інтереси, приймати закони і віддавати розпорядження.

У суспільній свідомості демократія ототожнюється з народовладдям. Ця форма державного устрою з точки зору механізму вияву народного суверенітету виступає як пряма і як представницька демократія.

Перша передбачає безпосереднє волевиявлення асоціації індивідів – суб'єкта влади – з тих або інших питань життєдіяльності цієї асоціації, наприклад, проведення референдуму. Апаратові влади відводиться роль організатора волевиявлення народу влада приймає політичні рішення, конкретизуючи й охороняючи громадську волю.

Представницька демократія передбачає, що основні рішення приймаються повноважними зборами народних представників (парламентами, національними зборами, конгресом), яких обирають суб'єкти влади. При цьому представницькі установи, їхня діяльність контролюється асоціаціями.

У сучасній науковій юридичній літературі немає єдності щодо розуміння безпосередньої демократії. Найбільш загальновідомим у попередні часи було визначення, що дав В.Ф. Коток, який під безпосередньою демократією розумів ініціативу й самодіяльність народних мас в управлінні державою, їхнє пряме волевиявлення при розробці і прийнятті державних рішень, а також пряму участь у реалізації цих рішень, здійсненні народного контролю [51, с.28].

На думку М.П. Фарберова, “пряме народовладдя означає пряме волевиявлення народних мас при розробці й прийнятті державних рішень, а також їх пряма участь у впровадженні цих рішень в життя, здійсненні народного контролю”.

Г.Х. Шахназаров розуміє під безпосередньою демократією порядок, при якому рішення приймаються на основі прямого і конкретного волевиявлення всіх громадян. Досить часто у науці конституційного права вживаються загальні визначення безпосередньої демократії, такі як пряма участь народних мас у вирішенні справ держави і суспільства.

М.Ф. Чудаков визначав, що “безпосередня демократія – це суспільні відносини, в межах яких здійснюється широкий комплекс способів участі громадян в управлінні справами держави і суспільства, в результаті чого воля громадянина безпосередньо, тобто без обов’язкової допомоги обраних в державні органи представників впливає на формування державної політики і її здійснення, а також створює представницьку систему і вирішально впливає на її функціонування”.

З точки зору сучасних російських вчених Ю.А. Дмитрієва, В.В. Комарової, “безпосередня демократія становить собою суспільні відносини, що виникають у процесі розв’язання певних питань державного і суспільного життя суб’єктами державної влади, правомочними виражати їх суверенітет шляхом безпосереднього владного волевиявлення, яке підлягає у загальному виконанні(в масштабах питання, що вирішується) і не потребує будь-якого застереження”.

Отже, характерними рисами безпосередньої демократії обов’язково мають виступати: –

пряме волевиявлення народу, тобто участь громадян у прийнятті рішень, здійсненні влади від його імені;–

прийняття рішення обов’язкового, імперативного характеру.

Найбільш адекватним сучасному розвиткові суспільних відносин могло б виступати наступне визначення безпосередньої демократії. Пряме народовладдя – це система форм безпосереднього вільного волевиявлення народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в країні шляхом прямої його участі у встановленні представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування і безпосередньому прийнятті владних рішень з передбачених Конституцією та законами країни питань.

Багатогранність безпосередньої демократії полягає насамперед у розмаїтті форм її реалізації, сфер застосування у суспільному і