Ще однією формою безпосередньої демократії є народна ініціатива. Народна ініціатива – (франц. Initiative, від лат.іnіtіum – початок) – форма безпосередньої демократії, змістовно пов’язана з прийняттям парламентом відповідних законодавчих актів і внесення змін до конституції, а також проведення референдуму. На відміну від загальнонаціональних виборів і референдуму, котрі виступають способами і засобами здійснення влади на-родом шляхом відповідних голосувань, народна ініціатива пе-редбачає формулювання та підтримку з боку визначеної кількос-ті громадян, що мають право голосу, вимог, унаслідок реалізації яких парламентом або безпосередньо народом можуть бути ухва-лені владні рішення.

Формулювання та підтримка зазначених вимог зазвичай ма-ють за мету або призначення референдуму, або прийняття пар-ламентом нового закону чи внесення змін до чинного, або здійснення парламентом повної чи часткової ревізії конституції.

Поряд із виборами до органів державної влади та до органів місцевого самоврядування, все-українським і місцевими референдумами, Конституція України передбачає такі форми як референдну ініціативу щодо проведення всеукраїнського референдуму (ст. 72 Конституції України), збори, мітинги, походи, демонстрації (ст. 39 Конституції України). Але Конституція обмежує збори, мітинги, походи і демонстрації, природно, мирними зборами, мітингами, походами і демонстра-ціями і передбачає попереднє повідомлення органів виконавчої влади або органів місцевого са-моврядування про їх проведення.

Низку форм безпосереднього народовладдя передбачено окремими законами. Зокрема, в ст. 16 Закону України “Про всеукраїнський і місцеві референдуми” передбачено можливість прове-дення дорадчих опитувань громадян України (консультативних референдумів), ст. 47 цього ж За-кону передбачена можливість опитування громадської думки. Закон України «Про місцеве само-врядування в Україні» передбачає такі форми безпосередньої демократії (місцевого самовряду-вання), як місцеві референдуми (ст. 7), загальні збори громадян (ст. 8), місцеві ініціативи (ст. 9), громадські слухання (ст. 13).

Відповідні форми безпосередньої демократії передбачені Законом України “Про столицю України — місто-герой Київ” (ст. 8), Конституцією Автономної Республіки Крим (ст. 6) та рядом інших нормативно-правових актів.

У цілому форми безпосередньої демократії можна умовно поділити на кілька видів:

1) за правовими підставами здійснення безпосередньої демократії у відповідних формах – конституційні і законодавчі; обов'язкові і факультативні;

2) за умовами (місцем і часом проведення): за місцем — на всеукраїнські і місцеві; за часом – на чергові і позачергові; періодичні, разові тощо;

3) за змістом питань, що обговорюються і вирішуються адміністративно-територіальні, міжнародно-правові тощо;

4) за наслідками здійснення відповідних форм безпосередньої демократії – на дійсні і не-дійсні; імперативні, вирішальні і консультативні тощо, на конституційні, законодавчі.

У конституційному праві під поняттям народної правотворчої ініціативи розуміють складний інститут, яким передбачено, що певна кількість громадян може проекти правових актів, в тому числі проект закону про внесення змін до конституції або інших правових актів, шляхом внесення їх до представницького органу або винесення на референдум [102, c. 48].

Ініціатива, яка реалізується шляхом референдуму має назву прямої, а через представницький орган – непрямої. Пряма ініціатива ( англ. – direct initiative) – це ініціативи громадян, які, відповідно до передбаченої законодавством процедури, безпосередньо виносяться на народне голосування. Непряма ініціатива ( англ. – indirect initiative) – ініціативи громадян, які передбачають залучення представницького органу для їх обговорення та прийняття.

Наприклад, ініціативи громадян, які, відповідно до передбаченої законодавством процедури, вносяться до представницького органу для попереднього обговорення, а потім виносяться на народне голосування. Або ж, як у Латвії, у випадку, якщо представницький орган не погоджується прийняти проект без суттєвих змін, він знову виноситься на народне голосування. При цьому парламент має право запропонувати альтернативний законопроект.

Окремо можна виокремити ініціативи щодо порядку денного (анг. – agenda initiative), які вносяться до представницького органу, який самостійно їх розглядає на приймає рішення (Австрія, Угорщина). Ініціатива може бути сформованою (якщо громадянами висувається підготовлений акт) або несформованою (у вигляді пропозиції представницькому органу розробити документ, який пізніше може бути або внесеним на референдум, або на розгляд представницького органу).

Залежно від предмету ініціативи можна розрізнити конституційну і законодавчу ініціативу. Перша передбачає пропозицію про зміну конституції певної держави та, як правило, вимагає більшої кількості голосів, ніж звичайна ініціатива, що стосується нормативно-правових актів нижчого рівня. Наприклад, у Литві 50 000 громадян, які мають виборче право, можуть подати у Сейм проект закону, який Сейм зобов’язаний розглянути, однак внесення до Сейму пропозиції стосовно змін або доповнень до Конституції повинно підтримати не менше як 300 000 виборців (ст. 147). У правових системах сучасних держав інститут народної правотворчої ініціативи вперше з’являється в період Нового часу у праві США. Його виникнення пов’язують із прийняттям у 1715 році закону штату Масачусетс, що закріпив право народної законодавчої ініціативи на місцевому рівні. А от у Давній Греції та Давньому Римі подібного інституту не було.

Отже, наведені факти засвідчують реальність запровадження конституційного інституту народної законодавчої ініціативи за умови внесення відповідних змін до Конституції України. Але не слід забувати, що ця ініціатива, як і референдум, є сильною «зброєю, до якої слід вдаватись вкрай обережно. Тому доцільно запровадити механізм конституційного контролю за предметом ініціювання, прозорістю фінансування ініціативних кампаній тощо.

На наш погляд, доцільно було у