еволюційний і революційний. Перший шлях зводиться до оптимізації правового врегулювання капіталістичного виробництва та відносин власності, яке урівноважує інтереси усіх груп населення та усуває певною мірою антагоністичне протистояння між ними. Другий шлях супроводжується застосуванням радикальних методів усунення класових суперечностей (головним чином насильницьких методів) без врахування визначальних об'єктивних законів розвитку суспільства, наступного їх переростання в громадянську війну. Вибір цих двох шляхів залежить від багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів економічного та ідеологічного змісту, наприклад, від стану май-нового розшарування і гостроти суперечностей в суспільстві, від бажання і спроможності правлячої верхівки йти шляхом прогресивних перетворень в державі, від рівня розвитку демократичних інститутів і політизації громадян в суспільстві. Як свідчить сьогодення, багатьом країнам світу (США, Англія, Франція, Німеччина, Канада, Швеція та ін.) вдалося еволюційним шляхом пристосувати капіталістичні відносини до потреб різних верств населення, створити високо індустріальну економіку, здатну забезпечувати достатній рівень життя практично усім їх громадянам та усунути в них ворожо-агресивне ставлення до приватної власності на засоби виробництва.
Другий шлях обрала царсько-поміщицька Росія, в якій формування капіталістичних відносин призвело до особливо гострих суперечностей в суспільстві, До класового антагонізму між бідними і багатими, поглиблених неспроможністю влади провести в інтересах народу так необхідні народу ре-форми. Жовтнева соціалістична революція 1917 року започаткувала появу нової суспільно-економічної формації — соціалістичного ладу, становлення якої відбувалося в умовах жорстокої боротьби за владу, за розподіл власності під соціалістичними гаслами. Революція була спрямована на знищення основ приватної власності на засоби виробництва і розповсюдження на них режиму соціалістичної власності, в якій домінуючими стали колективно-державні форми привласнення (державна, колгоспно-кооперативна та власність профспілкових і громадських організацій). Основною індивідуальною формою привласнення матеріальних благ стала особиста власність громадян, яка проіснувала близько 70 років впродовж існування Союзу РСР.
Ідеологічною базою правового регулювання відносин особистої власності громадян слугувало марксистсько-ленінське вчення про власність в соціалістичному суспільстві. Основоположники марксизму-ленінізму визначили основні ознаки особистої власності і її місце в економічній системі при соціалізмі, розглядаючи таку власність як індивідуальну форму привласнення результатів своєї праці з метою задоволення особистих потреб. При цьому вони визначали особисту власність як особисто придбану своєю працею, що утворює основу особистої свободи'. Таким чином, в марксистсько-ленінському вченні про особисту власність в соціалістичному суспільстві визначальними стали ідеї про її трудове походження і споживчий характер. Саме ці ознаки знаходили своє адекватне відображення в усіх законодавчих актах про право власності громадян радянського періоду. Як правило, громадянам заборонялося набувати у власність засоби виробництва, встановлювалися обмеження щодо використання особистої власності з метою одержання від неї доходів тощо.
Оскільки в дореволюційний період в державно-політичному плані Україна була залежною від Росії, то цілком зрозуміло, що вона не могла в цих умовах мати самостійної правової системи. В післяреволюційний період ця тенденція продовжувала зберігатися. Не стала правова система України повноцінною і в період перебування її як союзної республіки у складі Союзу РСР. Звичайно законодавство цього періоду мало деякі особливості. Однак вони стосувалися другорядних питань. Визначальні ж майнові відносини, в тому числі відносини власності, регулювалися переважно законодавством СРСР.
Формування правової системи України і СРСР здійснювалося під впливом соціально-політичної обстановки, рішень Комуністичної партії. Саме під таким кутом зору висвітлювалися питання держави і права Української РСР в юридичній літературі періоду соціалістичного будівництва. Наприклад в науковій праці «История государства и права Украинской ССР» періодизація становлення держави і права в Україні була сформульована таким чином: 1) «Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції і створення Української радянської держави і права»; 2) «Державний устрій і право Радянської України в умовах іноземної воєнної інтервенції і громадянської війни»; 3) «Радянська держава і право в період відновлення народного господарства»; 4) «Радянська держава і право в період соціалістичної індустріалізації країни і підготовки суцільної колективізації сільського господарства»;
5) «Держава і право в період наступу соціалізму по всьому фронту. Створення колгоспного ладу»; 6) «Держава і право в період завершення соціалістичної реконструкції народного господарства. Перемога соціалізму в СРСР»; 7) «Радянська держава і право в період зміцнення і розвитку соціалістичного суспільства»; 8) «Радянська держава і право в період Великої Вітчизняної війни»; 9) «Держава і право СРСР в після-воєнний період»; 10) «Держава і право УРСР в період боротьби за потужний підйом народного господарства, за за-вершення будівництва соціалізму»; 11) «Радянська держава і право в умовах розвинутого соціалістичного суспільства»'.
Інший підхід до періодизації розвитку радянської правової системи застосований в праці «История государства и права России», опублікованої після розпаду СРСР і краху соціалістичного ладу. В ній виділені такі післяреволюційні етапи: 1) «Соціалістична революція в Росії і створення Радянської держави»; 2) «Держава і право в період державно-партійного соціалізму» (1930 — поч. 6О-х років); 3) «Держава і право в умовах кризи соціалізму»
Застосовані в обох випадках методи щодо періодизації розвитку правової системи СРСР і України не можуть бути повною мірою використані при висвітленні проблем права власності громадян, оскільки законодавство про власність не завжди зазнавало істотних змін при переході від одного до іншого соціально-політичного етапу соціалістичного будівництва. Тому, на наш погляд, становлення інституту права власності взагалі та права власності громадян, зокрема, необхідно розглядати з врахуванням законотворчих процесів, що здійсню-валися в країні, та особливостей відповідної соціально-політичної обстановки в суспільстві. Звичайно, право власності громадян в соціалістичному суспільстві і в суспільстві з ринковою економікою є категорією несумісною. Першому притаманна особиста власність, другому — приватна.
Особиста власність