Не повністю поки що використовуються потенції ст. 53. Згідно з цією статтею Рада Безпеки використовує в інтересах міжнародного миру та безпеки регіональні струк-тури або установи. Стаття досить чітко визначає, що ніяких примусових акцій не може бути вжито регіональними структурами без схвалення з боку Ради Безпеки.

Важливий напрям у діяльності 00Н — операції з підтримання миру. На жаль, це не визначено в самому Статуті 00Н. Тут ще потрібна велика конструктивна робо-та, спрямована на зміцнення і розвиток даного напряму в діяльності міжнародної організації.

Характерною визначальною рисою вказаних операцій "блакитних касок" є згода країн на їхнє перебування і функціонування. Цим підкреслюється непримусовий ха-рактер зазначених операцій.

Миротворчі сили О ОН можуть одержати санкцію Ради Безпеки на застосування сили, якщо положення ст. 39 вже реалізовані. Але Статут має визначати можливість зміни функцій миротворчих сил (у разі виникнення загрози миру або його порушення). Йдеться про те, що миротворчі сили можуть бути використані для примусових операцій.

Миротворчі сили 00Н можуть бути використані і ре-гіональними установами. Зауважимо, що є випадки, коли миротворчі сипи створювалися на регіональному рівні без санкцій Ради Безпеки. Одним із прикладів такої ситуації було створення сил Організації африканської єдності, які були направлені до Чаду в 1981 р. Рада Безпеки взяла до відома цю операцію, хоча офіційно, формально її не за-тверджувала. Зазначимо, що відповідно до ст. 53 Статуту Рада Безпеки не повинна санкціонувати вказані операції, якщо вони не є операціями примусового характеру із застосуванням зброї. Тут виникає дуже актуальне питання. А який характер повинні мати збройні сили 00Н у випад-ках, коли вони використовуватимуться в громадянських війнах, які загрожують регіональному чи загальному миру? Ці операції не можуть розглядатись як примусові відпо-відно до глави VII Статуту. Тут потрібна згода країни, що приймає такі операції. Вона може бути зафіксована напе-ред відповідними угодами.

Друга важлива проблема в діяльності 00Н — пре-вентивні акції. На жаль, Статут 00Н в цьому питанні не відзначається повнотою, ясністю. Так, ст. 2 передбачає, що всі члени 00Н будуть утримуватися від надання допомоги будь-якій державі, проти якої Організація Об'єднаних Націй застосовує превентивні, або примусові, дії. У ви-падку порушення миру глава VII передбачає превентивні заходи, які повністю відповідають системі безпеки, запо-чаткованій Статутом 00Н.

Але передусім необхідне ясне й чітке рішення Ради Безпеки щодо організації превентивної акції. Можливі й інші дії 00Н, їх не можна виключати.

У зв'язку з цим звернемось до розділу Статуту, який порівняно із главою VII перебуває начебто в тіні. Йдеться про мирне врегулювання спорів, які Статут ставить на перше місце, тобто про главу VI, зокрема ст. 33, в якій йдеться про переговори, з'ясування, посередництво, при-мирення, арбітраж, юридичне врегулювання, послуги ре-гіональних агентств чи структур або інших мирних методів. Треба зазначити, що в 00Н відбувається плідна робота як щодо розвитку вказаних методів і механізмів мирного врегулювання, так і розробки нових підходів, які не були започатковані у свій час в Статуті 00Н чи у відповідних її рішеннях. Зокрема, це стосується Манільської Декларації, що була сформульована Спеціальним комітетом з питань Статуту 00Н і зміцнення ролі Організації. Цей важливий документ був, зокрема, спрямований на активізацію тен-денцій, що містяться в главі VI.

Вкажемо також на Декларацію Генеральної Асамблеї 00Н щодо запобігання і недопущення спорів і ситуацій, які можуть загрожувати міжнародному миру й безпеці, і на роль Організації Об'єднаних Націй у цій сфері.

00Н може й повинна зробити значно більше саме у цій дуже складній, але важливій сфері превентивної дипло-матії. Зроблено ще мало. Це стосується як принципів, так і практичних дій. Тут дуже плідне й перспективне поле діяльності. Йдеться про саму організацію, про розробку відповідної стратегії, створення системи превентивної ми-ротворчої діяльності 00Н.

ПЕРЕОЦІНКА РОЛІ 00Н

Зараз існує більше як 180 країн, що саме по собі означає, що світ докорінно змінився. Насамперед це стосу-ється таких факторів, як баланс сил, життєвий стандарт, система уряду, релігія тощо. Деякі розбіжності, якщо го-ворити про комунізм і лібералізм, зменшилися, але збіль-шилася дистанція, що відділяє бідні нації від багатих, розвинутих — від тих, що розвиваються.

Відбулися глибокі зміни в самих міжнародних від-носинах. У них діючими чинниками виступають не тільки держави, а й інші міжнародні утворення, і передусім транснаціональні корпорації. Зросла чисельність також міжнародних організацій.

00Н уособлює взаємодію глобального масштабу, ре-гіональні організації — взаємодію регіонального характеру.

Одним із актуальних і назрілих питань, які потребують подальшої розробки (включаючи певні зміни в самому Статуті 00Н), є питання про право міжнародної організа-ції втручатися у внутрішні справи держави. Відповідно до ст. 2, 7 Статуту таке втручання дозволяється тільки тоді, коли існує загроза чи порушення миру, і Рада Безпеки діє відповідно до глави VII Статуту. Цього, напевне, не досить у нинішній історичній ситуації. Взаємозалежність є якісно провідною тенденцією, яка дуже змінила міжнародні від-носини порівняно з тими, що існували під час розробки і прийняття Статуту 00Н. Міжнародне співтовариство має право й повинно подбати про те, щоб його інтереси забезпечувалися з участю всіх держав. Передусім йдеться про такі міжнародні кримінальні злочини, як торгівля наркотиками й тероризм. На нашу думку, необхідно поси-лити роль Міжнародного Суду за рахунок уведення спеці-альної кримінальної палати, яка розглядала б справи за-значеного характеру.

Необхідне нове розуміння сувернітету в умовах значно зростаючої взаємозалежності. Водночас потрібне більш повне, точне й виважене визначення самого поняття "втручання".