- основнi (безумовно необхiднi для iснування людини, наприклад, пра-

во на життя);

- неосновнi (не є життево необхiдними, наприклад, право на участь у

профспiлках);

* за способом здiйснення на:

- активнi (вимагають активних дiй, наприклад,право на освiту);

- пасивнi (не вимагають активних дiй особи, наприклад, свобода

свiтогляду);

* за суб'єктами здiйснення на:

- iндивiдуальнi (здiйснюються одноособовими дiями, наприклад, право

на свободу переконань);

- колективнi (можуть бути реалiзованi лише спiльними дiями групи

носiїв прав, наприклад, право на утворення громадських об'єднань);

* залежно вiд ролi держави на:

- "негативнi права" (для їх здiйснення державi досить утриматись вiд

втручання в свободу особи, наприклад, право на виховання дiтей);

- "позитивнi права"(для їх здiйснення необхiдно прийняття певних за-

ходiв з боку держави, наприклад, право звертатися до суду за захис-

том).

Щодо дiючоi Конституцiї, то вона не мiстить класифiкацiї прав та

свобод.

На думку авторiв серед прав та свобод громадян, закрiплених у

Конституцiї, можливо видiлити такi групи:

1) особистi (ст. 27-35, 51-52),

2) полiтичнi (ст. 36-40),

3) економiчнi (ст. 41-45),

4) соцiальнi (ст. 46-49),

5) екологiчнi (ст. 50),

6) культурнi (ст. 53-54).

ОСОБИСТI ПРАВА ГРОМАДЯН.

Вперше в Українi офiцiйно закрiплене невiд'ємне право кожної лю-

дини на життя (ст.27), хоча в мiжнародних актах, ратифiкованих

Україною, воно iснувало. На жаль, нi цi акти, нi Конституцiя не

мiстять юридичного визначення цього права. Не зафiксовано, коли воно

виникає: з моменту народження дитини чи ранiше.

В той же час у дiючому законодавствi України регулюються такi ас-

пектн цього права:

по-перше, заборона здiйснення медичними працiвниками еутаназiї

- навмисного прискорення смертi або умертвлiння невилiковно хворого

з метою припинення його страждань (Основи законодавства України про

охорону здоров'я вiд 19 листопада 1992 р., ст. 52);

по-друге, наявнiсть кримiнальної вiдповiдальностi за позбавлення

життя, зараження вiрусом iмунодефiциту людини та за iншi злочини

проти життя громадян (Роздiл III Кримiнального кодексу України).

Проте тут актуальною є проблема спiввiдношення невiд'ємного права на

життя i iснування в Українi смертноi кари (ст.24 Кримiнального ко-

дексу України). Скасування цього виду покарання було однiєю з умов

вступу України до Ради Європи. Питання це складне, у суспiльствi

iснують рiзнi точки зору шодо цього. Але так званий "мораторiй на

застосування смертноi кари", по-перше - незаконний, а по-друге, не є

засобом вирiшення проблеми. Як вiдомо, змiнювати або вiдмiняти зако-

ни (у тому числi, i Кримiнальний кодекс) має право виключно Верховна

Рада України, яка вiдповiдного рiшення ще не прийняла.

Частина 2 статтi 28 Конституцiї закрiпила положення про недопус-

тимiсть катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує

гiднiсть особи, поводження чи покарання. Зазначена норма враховує

вимоги вiдповiдної Конвенцiї, що була пiдписана 10 грудня 1984 року

i яка дiє в Українi. Ст. 11 Конвенцiї вимагає вiд держав - учасниць

систематично розглядати правила, iнструкцiї, методи та практику до-

питiв, умови утримання пiд вартою, поводження з арештованим для то-

го, шоб не припускати застосування тортур.

Згiдно з частиною 3 статтi 28 Конституцiї України "жодна людина

без її вiльної згоди не може бути пiддана медичним, науковим чи

iншим дослiдам". Бiльш детально це положення розкрито в Основах за-

конодавства України про охорону здоров'я, де у статтi 45 заборо-

няється проведення науково-дослiдного експерименту на хворих, ув'яз-

нених або вiйськовополонених, а також терапевтичного експерименту на

людях, захворювання яких не має безпосереднього зв'язку з метою

дослiду.

Значну кiлкiсть особистих прав людини охоплює поняття "недотор-

канiсть особи', яке розглядається, з одного боку, як право на свобо-

ду та особисту недоторканiсть (ст. 29), а з другого, як право на

охорону особистого та сiмейного життя (ст. 32). Право на свободу

включає такi аспекти, як гарантiї вiд незаконного арешту та затри-

мання, свободу пересування, вiльний вибiр мiста проживання, право

залишати Україну та повертатись в Україну. Детально процедури i по-

рядок в'їзду та виїзду закрiпленi в Законi України "Про порядок

в'їзду з України та виїзду в Україну громадян України" вiд 21 сiчня

1994 р.

Недоторканiсть особистого життя означає, що нiхто без згоди гро-

мадянина не має права втручатися в його особисте життя, обмежувати

його подружнi, родиннi, iнтминi та iншi проявн iндивiдуальної

актнвностi.

Серед норм законодавства України, що стосуються охороми особис-

того життя, слiд окремо видiлити такi.

1. Недопустимiсть збирання, зберiгання, використання та поширен-

ня конфiденцiйної iнформацiї про особу без її зголи, право громадян

знайомитися iз вiдомостями про себе та гарантування судового захисту

права спростовувати недостовiрну iнформацiю про себе та членiв своєї

сiм'ї (ст.32 Конституцiї України). Це положення Конституцiї де-

талiзується Законом України "Про iнформацiю" вiд 2 жовтня 1992 року,

вiдповiдно до статтi 23 якого забороняється збирання вiдомостей про

особу, якщо немає її попереднього погодження. А ст. 31 названого

Закону передбачає наступнi права громадян:

- знати пiд час збору iнформацiї, якi вiдомостi про них, з якою

метою збираються, як, ким, з якою цiллю використовуються;

- заперечувати достовiрнiсть, повноту, доречнiсть iнформацiї.

Згiдно зi статтею 41 Закону України "Про телебачення та радiомовлен-

ня в Українi" вiд 21 грудня 1993 року не припускається без згоди

батькiв або осiб, що їх замiнюють, розiiовсюджепня iнформацiї про

неповнолiтнiх, якi здiйснили злочин, про злочини щодо неповнолiтнiх,

а також про самогубство неповнолiтнiх, якщо така iнформацiя дає мож-

ливiсть iдентифiкувати особистiсть.

2. Забезпечення таємницi всиновлення (стаття 112 Кодексу про

шлюб та сiм'ю України) шляхом змiни мiсця, дати народження дитини

(не бiльш нiж на 6 мiсяцiв). Розголошення цiєї таємницi тягає

вiдповiдальнiсть за статтєю 115-1 Кримiнального кодексу України.

3. Право на збереження лiкарської таємницi (Основи законодавства

України про охорону здоров'я, ст. 40), за яким медичнi працiвники та

iншi особи, яким у зв'язку з виконанням професiйних або службових

обов'язкiв стало вiдомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та iх

результати, iнтимну i сiмейну сторони життя громадянина, не мають

права розголошувати цi вiдомостi. Окремо право на збереження

лiкарської таємнмцi шодо осiб, якi iнфiкованi ВIЛ, закрiплено у

Законi України "Про запобiгання