і регулюючої функції, які мають не тільки теоретичне значення, а й використовуються на практиці оподаткування, формується податкова система.
У податковїй системі повинні реалізовуватись обидві функції податків. З одного боку, податки мають бути інструментом, який забезпечить бездефіцит-ність бюджету, а з іншої - стимулювати підприємницьку діяльність.
Перед законодавцями держави стоїть вибір збільшувати доходну частину бюджету за рахунок високих податків ( т.б. “податкового пресу”, використову-ючи лише фіскальну функцію ) чи формувати систему стабільних стимулів для підприємницької діяльністі, яка забезпечить зменьшення дифіциту бюджету через деякий час і перспективу економічного росту.
Перший напрямок вирішує лиш тимчасові проблеми і безперспективним для розвитку економіки. Другий - стимулює виробництво, що само по собі скоротить дефіцит бюджету. У податковій системі мають делектично поєдну-ватись дві функції: фіскальна і регулюча. З позиції фіскальної - податкова си-стема повинна забезпечити стабільне і гарантоване надходження до бюджету. З позиції регулюючої - мати можливість впливати на всі сторони економічного і соціального розвитку суспільства. Фіскальна функція реалізується в усих податках, регулююча ж при певних умовах може проявлятися, а може й ні, хоча вона об`єктивно притаманна податкам, але на практиці діє не завжди так, як це передбачалось при створенні того чи іншого податку. Тому практично неможливо, щоб одночасно реалізувалися обидві функції в одному податку.
Податкова система має включати до себе, насамперед, податки, які б за-безпечували сталу фінвнсову базу держави і давали можливість пезперебійного фінансування державних видатків. Крім того, в податковій системі має бути достатня кількість податків, на які здебільше податок окладається регулюча функція. Справа в тому, що неможливо впливати на всі боки господарської діяльності підприємств та всі сфери економічно-суспільного життя за допомо-гою одного чи двох податків. Очевидно, що податкова система повинна вклю-чати досить широке коло податків різної цілеспрямованості.
2.Податки в системі доходів держави.
Нарощування кризису неплатежів суттєво відобразились на фінвнсових можливостяе держави, якої внаслідок цього не змогли забезпечити рішення потреб. Зусилилось напруження до взаємо відносин центральних та місцевих влад.
Аналіз загальнодержавих і місцевих податків та зборів.
Як завжди, надходження від загальнодержавних податків розподіляється між центральними і місцевими органами влади. В минулому році ( 1996 р. ) співвідношення видатків виглядало як 4:1 в рахунок центральної влади ( а 2 роки тому це співвідношення було 3:1 ).
Й тому прогнозувалось, що в 1997 р. вся сума, яка стягувалась з ПДВ, яка повинна була нараховуватись до державного бюджету передбачалось, що до місцевих бюджетів буде надходити 50 % (проти 20% в 1996 р.), акцизного збору , який стягувався на території (крім акцизного збору з ввезених в Украї-ну підакцизних товарів) та 70% податку на прибуток та податку на майно.
Достатньо невизначений та нестабільний поділ коштів між місцевими бюджетами різних рівнів. Тобто він здійснюється в умовах відсутності стабіль-них нормативів. Наприклад, в бюджетах міст з населенням більше 1 млн.чол. в 1995 році доля залишених доходів коливалась в межах від 12% до 57%. При регулюванні місцевих бюджетів недостатньо враховувати рівень економічного розвитку областей та районів.
В більшості країн оподаткування населення в рахунок центральних і місцевих влад історично розвивалось самостійно. Наприклад, в Англії нарахо-вувалось 13 000 місцевих бюджетів та бюджетів вищих адміністративних оди-ниць, які не контролювали нижчих. В Німечинні звітний державний бюджет не затверджувався, а публікувався як статистичний матеріал. В США податкові джерела частково розподілені: Федеральному Уряду належить виключно право на державне мито та поштові збори. Органи влади штатів і місцевого управ-ління збирають податки на майно, платежі за реєстрацію автотранспорту, добуток корисних копалин, санітарні послуги.Інші доходи - на власність та доходи юридичних та фізичних осіб, спадщину, дарування, акцизи - можуть використовуватись всіма рівнями влади до свого нагляду. На рівні штатів основними джерелами податкових надходжень: обов`язкові внески з соц. страхування (21%), податок з продажу (20%), прибутковий податк (19%), індивідуальні акцизи (10%). Для місцевого управління основним джерелом податкових надходжень - місцевий майновий податк. В загальній структурі місцевих податкових надходжень на прямі податки припадає приблизно 58 %, основними з яких є : промисловий податок, податок на житло, земельний податок. В місцеві бюджети надходить та частина загальнодержавного ПДВ, яка збирається централізовано.
Організація збору податків в розвинутих країнах побудована таким чином, що загальнодержавні податки стягуються центральним урядом на основі законодавства країни і направляються до державного бюджету, місцеві платежі збираються місцевим органами управління на певній території і посту-пають в місцеві бюджети.
В більшості держав напрацьован досвід вирівнбвання місцевих доходів в процесі збору податків. Практично всюди місцеві бюджети датуються центра-льним урядом: частина субсидій в доходах місцевих бюджетів США складає більш ніж 20%, Франція - 15%, ФРН - 24%, Англія - 46%, Японія - 41%.
Аналіз прямих та непрямих податків.
На початок 1990-х років питома частка податкових надходженнь бюдже-тів у ВНП становила в таких країнах як в США - 30%, Японії - 31%, Англії - 37%, Канаді - 37%, Німечинні - 38%, Італії - 40%, Франції - 44%, Бельгії - 46.1%, Норвегії - 48.3%, Данії - 52%, Швеції - 61%.
Важливою характиристикою сучасних податкових систем розвинутих країн є їхня стуктура оподаткування, дослідження якої почну з аналізу відно-шення прямих і непрямих податків (див.табл.1).
В США, Японії, Канаді, Англії переважають прчмі податки, у Франції - непрямі (56.6%): податки на споживання, акцизи, внески підприємців у фонди соц.страхування. ФРН та Італія мають досить урівноважений рівень структури податків (