Склад злочину, як сукупність юридичних ознак злочину, є єдиною, необхідною і достатньою підставою уголовної від-повідальності, визначеною законом:

і) єдиною — тому, що законом визначено лише склад злочину підставою уголовної відповідальності, іншої підста-ви закон не визначає й іншої підстави немає;

2) необхідною — тому, що без складу злочину уголовна відповідальність згідно з законом неможлива, не може настати;

3) достатньою — тобто для настання уголовної відпові-дальності досить цієї однієї підстави, іншої не потрібно шу-кати.

Склад злочину — це законодавча підстава, оскільки без-посередньо визначена законом.

Відповідно до ст.З КК уголовна відповідальність настає лише за умови, що в діях особи є склад певного злочину.

Тому важливе практичне завдання в разі притягнення певної особи до уголовної відповідальності — встановити в її діях всі ознаки складу злочину.

Для зручності виконання цього завдання, а також для зручності вивчення в навчальних закладах складу злочину всі ознаки складу злочину поєднують в окремі групи, які утворюють елементи складу злочину.

Таких елементів чотири:

1. Об'єкт злочину — це ті ознаки складу злочину, які характеризують об'єкт посягання.

2. Об'єктивна сторона злочину — це ті ознаки складу злочину, які характеризують злочин з боку його зовнішньо-го вчинення, зовнішньої прояви.

3. Суб'єкт злочину — це ознаки складу злочину, які ха-рактеризують його творця, автора — особу, що його скоїла.

4. Суб'єктивна сторона — це ті ознаки складу злочину, що характеризують злочин з боку його внутрішнього скоєння — інтелектуальну, вольову та емоційну його характеристику.

Таким чином, склад злочину утворюють його:

1. Об'єкт.

2. Об'єктивна сторона.

3. Суб'єкт.

4. Суб'єктивна сторона.

Ці чотири сторони (елементи) злочину і створюють склад злочину, як його формальне поняття, як підставу уго-ловної відповідальності.

Уголовне право як наукова дисципліна вивчає, головним чином, злочин і покарання. Злочин і покарання — це дві сторони всього уголовного права і законодавства. Саме ці дві уголовно-правові інституції визначають і утворюють зміст, характеристику, особливості, завдання та потребу уголовного законодавства, уголовно-правової охорони, уго-ловного правосуддя. Звідси видно, яке велике значення має визначення поняття злочину.

Злочин і злочинність — явища громадського життя лю-дей, продукт історичного розвитку суспільства.

Суспільне життя неможливе без його регулювання сус-пільно-громадськими нормами, без постійного контролю гро-мадської поведінки, без примусу до певної поведінки. Ні од-не суспільство не може існувати, не регулюючи взаємовідно-син між своїми членами, не спрямовуючи їх поведінки.

Виникнення перших суспільних норм — заборонень (табу) є в історії тією межею, яка відділяє людину від тварини.

Людина — істота суспільна, її життя можливе лише з суспільстві, розвиток її можливий тільки в суспільстві, тіль-ки разом з ним (мауглі).

Те, чим і якою людина є, залежить насамперед і, голов-ним чином, від того суспільства, членом якого вона є.

Головною ж особливістю суспільного життя є його пості-йна та всебічна регламентація певними суспільними норма-ми, ця властивість суспільного життя людей — є вічна і нез-мінна його умова.

Регламентація суспільного життя соціальними нормами (табу, звичаї, моральність) свідчить, що ці норми не тільки дотримуються, але і порушуються.

Оскільки соціальні норми спрямовані на охорону інтере-сів суспільства, то суспільство примушує своїх членів до їх виконання, а до їх порушників застосовує примусові заходи (засудження, громадський осуд, вигнання, покарання).

Встановлені державою норми, правила поведінки спітка-ла та ж доля — вони не тільки дотримуються, але і пору-шуються членами суспільства.

Отже, не було, немає і не буде суспільства без соціальних норм і примусу до їх дотримання, не було і не буде суспільства без правових норм і державного примусу до їх дотримання.

Кримінологи уже давно поділяють суспільство на три ка-тегорії (групи) людей:

1) законослухняних, які завжди дотримуються закону неза-лежно від умов їх життя (приблизно 25% населення);

2) нестійких, які можуть порушити закон за певних обста-вин (приблизно 65% населення);

3) порушників, які завжди будуть порушувати закон неза-лежно від обставин, умов життя і жорстокості кари (приблизно 6 — 7% населення).

Порушення правових норм називають правопорушення-ми, а найбільш тяжкі з них — порушення уголовно-правових норм — називають злочинами. Таким чином, відрізняються:

1) соціальні норми, які притаманні будь-якому людсь-кому суспільству ( мораль, звичаї, традиції) і правові норми, які встановлюються державою (закон);

2) примусова влада суспільства, притаманна будь-яко-му людському суспільству (громадський осуд, вигнання і державні примуси (стягнення, покарання).

Поняття злочину визначається його суспільною приро-дою, походженням, витоками, змістом, а також суспільним призначенням його законодавчого визначення.

Злочин — це порушення уголовно-правових норм — за-борон, встановлених державою, порушення правил, вста-новлених уголовним законом.

Поняття злочину в різні часи, різними законодавцями ви-значалось по-різному. Вперше спробу визначити поняття злочину зробив відомий римський юрист Ульпіан: злочин — це порушення закону, поєднане з насильством чи обманом.

Чинний Кримінальний кодекс України, визначаючи зло-чин (ст.7), виділяє в його понятті дві головні ознаки злочи-ну — суспільну небезпечність та протиправність.

Стаття З КК виділяє ще дві важливіші ознаки злочину — вчинення злочину винно (навмисно чи необережно), а та-кож караність злочину.

Із законодавчого визначення злочину витікають його го-ловні ознаки:

І) злочинне діяння,

2) суспільна небезпечність,

3) протиправність,

4) винність,

5) караність.

Практичне значення поняття злочину полягає в тому, що воно окреслює коло уголовно караних діянь, дає злочинові чітку суспільно-політичну характеристику, вказує на