угоди встановлені з метою охорони та забезпечення реальності поновлення прав і законних інтересів неповнолітніх, малолітніх повністю недієздатних та деяких інших категорій громадян, вказаних в законі.
Треба підкреслити, що додаткові майнові наслідки застосовуються у випадках прямо встановлених в законі понад основні незалежно від того, чи є реституція в данному разі одно- або двосторонньою. Лише при конфіскації майна в доход держави додаткові майнові наслідки не передбачені.
Серед підстав покладення додаткових майнових наслідків траба виділяти об`єктивні та суб`єктивні моменти. До перших наслежать наявність у вказаних вище осіб реальних збитків, а до других - обізнаність контрагента про відповідні факти або його вина, що може бути як у формі умислу, так і необережності.
- 4 -
МОМЕНТ, З ЯКОГО УГОДА ВВАЖАЄТЬСЯ НЕДІЙСНОЮ
Загальне правило щодо моменту недійсності угоди передбачено ст. 59 ЦКУ, яка встановлює, що угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.
Застосування цього правила можливо лише у випадку укладення відносно недійсних /заперечних/ угод, наприклад угод, недійсних в порядку ст.ст. 53-57 ЦКУ. До моменту визнання вказаних угод судом недійсними відповідна угода діє, тобто породжує певні права та обов`язки. Оскільки суд на підставах, передбачених законом, визнає такого рода угоду недійсною, моментом недійсності є не час винесення судового рішення, а час укладення угоди. В данному випадку судове рішення для цієї угоди має свого роду зворотню силу на підставі прямого припису закону /ст.59 ЦКУ/.
У випадку, коли зі змісту недійсної угоди випливає, що вона може бути припинена лише у майбутньому, то дія угоди припиняється судом або арбітражним судом на майбутнє. Що ж стосується того періоду, коли вона ще не була визнана недійсною, то вона вважається дійсною з усіма випливаючими з цього факту правовими наслідками. Наприклад, за угодою, визнаною згодом недійсною, одна сторона надавала послуги іншій, а поновити сторони у їх попередньому стані практично неможливо, так як послуга - “річ незворотня”. За таких обставин суд припиняє дію угоди на майбутнє, оскільки до спірного правовідношення не повинні застосовуватись інакші, ніж спеціально законом встановлені наслідки.
Що ж стосується момента недійсності абсолютно недійсних /нікчемних/ угод /ст.ст. 48-52 ЦКУ/, то їхню недійсність визначено безпосередньо у правовій нормі. Саме тому вони є недійсними вже у момент їх укладення незалежно від пред`явлення позову і рішення суду чи арбітражного суду. Тому суд чи арбітражний суд зобов`язані лише констатувати факт недійсності угоди.
- 5 -
НАСЛІДКИ НЕДІЙСНОСТІ ЧАСТИНИ УГОДИ
Угода за своїм змістом може зхнаходитися у різному співвідношенні з вимогами закону.Так, одні з її умов можуть відповідати цим вимогам, інші - ні. В залежності від того яка умова не відповідає вимогам закону можуть виникнути дві ситуації.
Іноді угода може бути цілком недійсною, наприклад, договір, укладений між громадянами щодо обмеження дієздатності одного з них.
Але як свідчить практика, бувають випадки, коли вимогам закону не відповідають лише окремі її частини, а інші знаходяться у відповідності з ним. Наприклад, в дійсну за своїм змістом угоду сторни включили положення про зміну строку позовної давності. Таке положення є недійсним згідно ст. 73 ЦКУ. У відповідності до цієї статті зміна строків позовної давності та порядку їх обчислення угодою сторін не допускається, з цього приводу відповідне положення щодо зміни строку позовної давності /як однієї з частин угоди/ є недійсним, а угода вцілому без цього положення є дійсною. Тому ст. 60 ЦКУ передбачає можливість недійсності лише частини угоди при збереженні дійсності останніх її частин. Недійсною може бути визнана лише така частина угоди, якщо можна припустити, що угода була б укладена і без включення цієї недійсної частини. Таке припущення можливо при наявності двох наступних умов:
недійсність частини уогди не впливає на дійсність інших її частин /об`єктивний критерій/;
сторони в момент укладення угоди були б згідні укласти угоду без включення її недійсної частини /суб`єктивний критерій/.
Звичайно, що така частина угоди не повинна належати до істотних умов угоди. Так як, згідно ст. 153 ЦКУ для укладення договору необхідно бути досягнуто згоди сторін по всіх істотних умовах договору. Відсутність згоди хоча б по одній з істотних умов договору призводить до визнання договору неукладеним.
Зовсім інше становище виникає при недійсності однієї з істотний умов договору. В цьому випадку ст. 60 ЦКУ не застосовується внаслідок відсутності об`єктивого критерію, так як без включення однієї з істотних умов договір не може бути укладений, тобто угода не може бути вчинена, і договір вцілому буде недійсним.