Не менш поширеною серед основних причин – виникнення правопорушень в суперечність чинного законодавства правом людини. Це означає, що документально всі права задекларовані в тих чи інших нормативно-правових актах, а в реальному житті вони не реалізовуються. Так, наприклад, в Конституції України, закріплено право кожного на достатній життєвий рівень для себе і для своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Проте держава на даний момент таке право закріпила, а методи його реалізації не забезпечила. Більша частина людей в Україні перебуває зараз за межею зубожіння і нерідко для того, щоб роздобути “достатнє” харчування, одяг, йде на шлях злочинності, нерідко примушуючи себе переступати в собі людську гідність. Парадоксально, не правда? Право закріплене, а люди щоб скористатися конституційним правом скоюють в “найкращому” випадку правопорушення, а деколи фінал може бути ще страшнішим – вчинення тяжких злочинів.

Також до вчинення правопорушень приводить халатне ставлення до своїх службових обов’язків. Дуже часто на практиці буває так, що одна особа працівник, який несе відповідальність за майно підприємства, у разі пошкодження, знищення чи крадіжки цього майна, неналежним чином веде облік і охорону матеріальних цінностей, а інша особа, яка в “певний час опинилася в доречному місці” користається нагодою і вчиняє правопорушення.

Також аналогічною за своїм змістом до попередньої причини виникнення правопорушень є неналежний контроль за додержанням правил дорожнього руху та ін.

На даний етап, коли Україна перебуває на етапі переходу до справжньої правової держави, спостерігається складне економічне становище, як в цілому держави, так і кожного конкретно взятого члена суспільства. В умовах, коли коштів в держбюджеті недостатньо, то мінімальні видатки, які б забезпечили нормальне функціонування усіх громадян, в сфері народного господарства, підприємства існує безладдя, не забезпечуються громадяни робочими місцями, а якщо хтось з них і працює, то не одержує зарплати, та це, як наслідок, приводить до порушення норм законів. Свідомість осіб в цьому випадку спирається на фразу: “Коли держава сама встановлює закони і порушує їх, то чому ми не можемо порушити їх, що “заробити” таким чином собі і своїй сім’ї на кусок хліба?” А й справді, важко не погодитися з такою думкою. Адже жива людина піде на все, щоб забезпечити собі мінімум для прожиття. про це навіть свідчить теорія Абра хама Маслоу, яка полягає в тому, що найнижчою потребою людини в складній ієрархії потреб є фізіологічні потреби, для задоволення яких людина може переступити будь-які межі, приписи, догми. Основи менеджменту. – К.: Наукова думка, 1997. – ст.115.

Також в умовах економічної нестабільності, коли не працюють цілі заводи, фабрики, підприємства, а майно їхнє стоїть бездоглядне, особи, які мають певний доступ до цих матеріальних цінностей, дуже часто здійснюють правопорушення, порушуючи приписи законодавчих актів.

Також вчинення правопорушень громадянами зумовлене недоліками в роботі державних органів, їхніх структурних підрозділів, метою яких є донесення до свідомості норм-заборон, приписів законодавчих актів, проведення лекцій для широких мас населення. Дуже часто буває й так, що самі працівники державних органів, нехтуючи своїми посадовими повноваженнями, обов’язками та приписами спричиняють такі психологічні умови, що громадяни не витримуючи психологічного тиску, вчиняють ті чи інші правопорушення. Тому, на мій погляд, адміністрація державних органів повинна досить прискіпливо і професійно підходити до питання визначених осіб, які приймаються на роботу в відповідні органи, досліджувати їхні особисті характерні риси, особливості психіки й темпераменту.

Також до вчинення правопорушень призводить, як уже зазначалося вище, низький рівень життя людей, їхня неспроможність в складних умовах забезпечувати собі нормальний рівень для існування.

Всі вище наведені причини правопорушень є основними серед усіх наявно існуючих у суспільстві причин.

Також не менш важливими і суттєвими є набір інших причин. Найхарактерніші з них можна охарактеризувати.

Дуже поширеною причиною виникнення правопорушень є незнання особою чинного законодавства. В наш час майже 60% осіб, які проживають на території України (як свідчить статистика) є малоосвіченими і мало право свідомими в сфері права.

Специфіка правової свідомості полягає в тому, що вона сприймає, а потім і втілює життєві реалії через призму справедливого, праведного, вільного. Вона вимагає встановлення загальнообов’язкових норм поведінки. Правосвідомість окреслює кордони правового і не правового, правомірного і протиправного. Вона потребує юридичних мір для забезпечення права.

Правова свідомість здійснює вплив на поведінку людей разом з нормами права, поряд з ними, а інколи і в суперечності з ними. З деякою впевненістю можна говорити, що для більшої частини людей нормативом поведінки служить саме правосвідомість, оскільки вони не знають конкретних нормативно-правових приписів, ніколи не стикалися з правовими актами. Проте тут легко впасти в іншу крайність, а саме – недооцінити роль законодавства в формуванні правосвідомості. Причому не обов’язково напряму.

При реалізації права громадянами правосвідомості довіряють менше, оскільки велика загроза відхилення їх від норми в силу особистої заінтересованості. Більше того, набирає реальної загрози негативна роль правосвідомості через їх нерозвинутість, відсталість, дезорієнтацію на соціальні цінності.

Отож, для того, щоб протистояти виникненню правопорушень, державі необхідно вжити заходів для підняття правосвідомості і правової культури громадян. формування державної правосвідомості загалом тісно пов’язане з подоланням вузько зрозумілих, національних і регіональних інтересів. В центрі усієї політики державі необхідно ставити громадян як духовно вільних, творчих