Контрольна робота з курсу «Кримінально-процесуальне право»

1. Процесуальна форма, відносини і гарантії кримінального процесу.

Кримінальний процес – врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність правоохоронних органів щодо розкриття злочинів, викриття та покарання винних і правовідносини, які виникають у ході цієї діяльності вказаних органів одного з одним, а також із громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, громадськими організаціями й трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності.

Кримінально-процесуальний закон встановлює чіткий порядок розслідування злочинів, розгляду справ в судах і т. д. Кримінальна справа порушується у формі складання про це постанови чи ухвали, притягнення особи як обвинуваченого у формі винесення відповідної постанови і т.д. Отже, судочинство здійснюється в особливій процесуальній формі.

Загальне поняття процесуальної форми формулюється слідуючим чином: процесуальна форма це сукупність однорідних процедурних вимог, які ставляться до діяльності учасників процесу і направлені на досягнення певного матеріально-правового результату[ 4 ].

Важливу рису процесуальної форми складає система вимог, закріплених нормами кримінально-процесуального права. Ця система передбачає наявність у своєму складі правил, які визначають коло і порядок діяльності всіх без винятку осіб, які приймають участь у процесі, послідовність, зміст і характер всіх їх дій, а також відповідальність за невиконання всіх цих дій. Крім того, кримінально-процесуальний закон встановлює:

а) форми участі в кримінальному судочинстві зацікавлених у результатах справи осіб (наприклад, можливість написати обвинуваченим свої показання власноручно з обов’язковою відміткою про це в протоколі – ст. 146 КПК);

б) вимоги мотивування і оформлення відповідним документом рішень, що приймаються органами дізнання, попереднього слідства та судом (наприклад, правило про обов’язкове мотивування вироку суду – ч.1 ст.327 КПК);

в) обов’язковість ведення протоколу при провадженні слідчих дій чи на протязі всього судового розгляду справи, причому не тільки із вказівкою назви, але і з відображенням змісту цих дій (наприклад, допит експерта в суді передбачає занесення до протоколу питань, поставлених йому, та суті його відповідей на ці питання – ч.3 ст. 311 КПК);

г) підстави і порядок прийняття і відміни рішень органами і посадовими особами, які ведуть процес (наприклад, правило про те, що у випадку коли справа порушена без законних підстав, то прокурор закриває її, а коли в цій справі ще не провадилося слідчих дій, скасовує постанову про порушення справи – ч.3 ст. 100 КПК);

д) і т.д.

Особливе місце в структурі кримінально-процесуальної форми посідає складання процесуальних документів.

Процесуальні акти, належно письмово оформлені, складають, так би мовити, матеріалізовану частину процесуальної форми, найбільш видиму її сторону. Правильно оформлені процесуальні документи і процесуальна форма в цілому забезпечують встановлення істини в справі, сприяють зміцненню режиму законності, захисту прав і свобод громадян.

Підсумовуючи викладене, кримінально-процесуальну форму можна визначити як регламентовані кримінально-процесуальним правом систему і структуру кримінально-процесуальних інститутів і правил, процедуру і послідовність стадій кримінального процесу, умови способи і строки проведення процесуальних дій, безпосередньо чи опосередковано пов’язаних із збиранням і дослідженням доказів на попередньому слідстві і в судовому розгляді, їх закріпленням в правових актах, а також порядок прийняття і оформлення рішень по окремих питаннях і по справі в цілому.

Діяльність учасників процесу, пов’язана з реалізацією їх прав та обов’язків, породжує певний вид суспільних відносин, які, будучи опосередковані і врегульовані нормами права, виступають як кримінально-процесуальні правовідносини.

Елементами кримінально-процесуальних правовідносин є:

а) їх суб’єкти (як такі виступають усі учасники кримінально-процесуальної діяльності);

б) об’єкт правовідношення (ним є поведінка суб’єктів кримінального процесу);

в) процесуальні права;

г) процесуальні обов’язки суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності.

Правовідносини прийнято визначати як індивідуалізований суспільний зв’язок між особами, що характеризується наявністю суб’єктивних юридичних прав і обов’язків і який підтримується примусовою силою держави[ 1 ].

Іншими словами, правовідношення – це правова форма зв’язку між суб’єктами – учасниками кримінального процесу. Ця форма наповнюється реальним змістом в результаті здійснення процесуальних дій, котрі, в свою чергу, дають поштовх для розвитку правових відносин.

Норми кримінально-процесуального законодавства побудовані таким чином, що ними, як правило, одночасно визначаються характер і порядок дій та їх правові наслідки.

Так, заява, що надійшла від громадянина, про скоєний злочин чи про приготування до злочину породжує правовідношення між ним і відповідною посадовою особою (слідчим, прокурором, органом дізнання, суддею): у громадянина з’являється право розраховувати на передбачену законом реакцію посадової особи (зареєструвати заяву, вжити заходів по її перевірці) і обов’язок нести відповідальність за завідомо неправдивий донос. У посадової особи з’являється обов’язок протягом певного строку прийняти певне рішення по заяві, що надійшла. Постанова посадової особи, слідчого, органу дізнання про збудження кримінальної справи породжує слідуючий ланцюг правовідносин: виникає право проведення слідчих дій, обов’язок направити копію постанови прокурору, вжити заходів для відвернення чи зупинення злочину. Реалізація прав і обов’язків, що виникли, пов’язує автора постанови правовідносинами з певним колом посадових осіб, організацій, установ, громадян.

Термін “кримінально-процесуальні гарантії” вживається в юридичній літературі по-різному. Однак слід відмітити той основний зміст, який в нього вкладається: фактичне забезпечення правильного виконання по кожній кримінальній справі завдань правосуддя.

Частіше всього кримінально-процесуальні гарантії визначаються як встановлені законом засоби, що сприяють успішному здійсненню правосуддя, захисту прав і законних інтересів особи.

Інші вважають це визначення не досить повним і кримінально-процесуальні гарантії визначаються ними як система правових засобів забезпечення успішного вирішення завдань правосуддя і охорони законних