Примусове лікування в психіатричних лікарнях з посиленим і суворим наглядом призначається хворим, які являють собою підвищену і особливу небезпеку для суспільства. До них відносяться хворі, які скоїли повторні соціально небезпечні дії, хворі, які по своєму стану не утримуються в психіатричних лікарнях із загальним наглядом, здійснюють втечі і потім проявляють антисоціальну поведінку. Призначення примусового лікування в психіатричних лікарнях з посиленим і суворим наглядом обов'язково для хворих епілепсією з частими сутінковими станами і вираженими особистими змінами, особливо ускладнення алкогольної інтоксикації. Хворі алкогольними параноїдами з рецидивуючим протяканням також підлягають лікуванню в психіатричних лікарнях із посиленим і суворим наглядом.

В деяких випадках потрібно направляти в ці лікарні хворих шизофренією, в яких знайдено психопатоподібні стани, ускладнені хронічним алкоголізмом із стійкими антисоціальними формами поведінки.

Примусове лікування як в психіатричній лікарні із загальним наглядом так і з посиленим або суворим, призначається особам, які скоїли важкі протиправні дії в осудному стані, але захворіли під час розслідування або розгляду справи в суді. Частіше в таких осіб розвивається реактивний стан, після виходу з якого провадження по кримінальній справі поновлюється.

Отже, розглянувши це питання, автор прийшов до висновку, що такий захід державного примусу як призначення примусових заходів медичного характеру є вкрай необхідним, оскільки він є засобом попередження злочинності, яка стала в нашому суспільстві поширеним негативним і соціальним явищем.

2. Суспільно-небезпечні дії психічно хворих та неосудність особи як умова для призначення примусових заходів медичного характеру.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати своїх дій або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру(ст.12 ККУ).

Отже, неосудність - це обумовлена розладом психічної діяльності нездатність особи усвідомлювати свої дії або керуватися ними у момент вчинення суспільно небезпечного діяння. Вчинення такого діяння в стані неосудності не тягне кримінальної відповідальності особи у зв'язку з відсутністю її вини.

Це положення в нашому законодавстві є фактом, який свідчить про
гуманне ставлення так як і в багатьох цивілізованих країнах, до хворих людей
(в нашому випадку до психічно хворих).

Неосудність має місце при наявності двох критеріїв: медичного і юридичного.

Медичний(біологічний) критерій характеризується наявністю у особи одного з таких різновидів розладу психічної діяльності як хронічна хвороба, тимчасовий розлад душевної діяльності, слабоумство та ін. хворобливий стан:

а) хронічна душевна хвороба - це трудновиліковне психічне захворювання, що має тривалий характер і тенденцію до наростання хворобливих явищ: шизофренія, епілепсія, прогресуючий параліч та ін.;

б) тимчасовий розлад душевної діяльності - це психічне захворювання, яке характеризується раптовим початком, швидким розвитком відносно нетривалим протіканням і звичайно закінчується повним одужанням особи: гострий алкогольний психоз, реативний стан(хворобливий розлад внаслідок тяжкого душевного потрясіння), так звані виняткові стани (патологічне сп‘яніння, патологічний ефект, тощо);

в) слабоумство - це вроджений чи набутий у ранньому дитинстві або ж такий, що розвинувся внаслідок якого-небудь психічного захворювання, хворобливий стан психіки, який характеризується неповноцінністю розумової діяльності (ідіотія, імбецильність, дебільність);

г) інший хворобливий стан - це важкі форми психопати, душевні розлади, викликані інфекційними захворюваннями, аномалії психіки у глухонімих та ін.

Юридичний (психологічний) критерій неосудності охоплює дві ознаки –інтелектуальну і вольову:

а) інтелектуальна - це нездатність особи усвідомлювати свої дії, коли вона не розуміє фактичної сторони своєї поведінки або не може усвідомлювати її суспільної небезпеки;

б) вольова - це нездатність керуватись своїми діями, передбаченими законом як суспільне небезпечні і кримінальне карані.

Наприклад, при піроманії особа не може подолати непереборного хворобливого потягу до підпалів, хоча і розуміє суспільне небезпечний характер своєї поведінки.

Для наявності юридичного критерію неосудності достатньо однієї ознаки - інтелектуальної чи вольової. Науково - практичний коментар Кримінального кодексу України. - К., 1994. - с.38.

Отже, особи, які вчинили суспільне небезпечні діяння в стані неосудності не є суб'єктами злочину. Вони не підлягають кримінальній відповідальності і покаранню. До них можуть бути застосовані лише примусові заходи медичного характеру.

Міри медичного характеру, в тому числі і примусове лікування, завжди
призначається виходячи із соціальної небезпеки хворого. Соціальна небезпека хворого визначається як характером і змістом його соціальне небезпечних І дій, так і психічним станом. Оцінка соціальної небезпеки хворого - це тільки оцінка характеру дій і психічного стану в момент скоєння протиправних дій, а й стану, який випробовується в період судово-психіатричної експертизи. Визначаючи соціальну небезпеку хворого, експерт і суд повинні оцінити можливість повтору соціальне небезпечних дій, вплив на поведінку хворого мікросоціальних умов.

На думку автора, небезпека психічно хворого обумовлюється не тільки скоєним вже діянням, а й можливістю скоєння ним інших злочинів. Таким чином, соціальна небезпека хворого визначається як скоєним діянням і станом хворого в динамічному аспекті, так і негативним впливом соціальних факторів оточення.

Характер скоєння діяння відображає соціальну небезпеку. Наприклад, вбивство, погроза вчинити вбивство, нанесення тілесних пошкоджень, нерідко скоєні по несенітним мотивам або під впливом імперативних галюцинацій, є доказом небезпеки такого хворого для оточуючих. В цьому плані особливої уваги заслуговують ті форми марева, які мають конкретну направленість на певних осіб не корегуються хворим, супроводжуються вираженою ефективною зараженістю. Судебная психиатрия / Под ред. Морозова. -М.: Медицина, 1988. - с.