МПрП розглядається досить широко. До цієї галузі відносять:
вчення про громадянство (виникнення, визначення, втрата);
всі питання правового становища іноземців на території Франції (в’їзд, виїзд, вибір професії і т.д.);
колізійні норми;
норми м/н цивільного процесу, які вирішують питання конфлікту юрисдикцій (питання підсудності справи), якщо відносини ускладнені іноземним елементом.
Вважається, що до МПрП відносяться не лише відносини цивільного характеру, а й кримінальні відносини.
Німецька школа МПрП.
Німецькі юристи трактують питання складу МПрП у дуже вузькому сенсі. Вони вважають, що до МПрП відносяться лише колізійні норми. В німецькій системі права є окрема галузь — право іноземців, де врегульовані питання громадянства та інші.
Англо-американська концепція МПрП.
В Великобританії МПрП розглядається як процесуальне право. В англійській системі вирішується не колізія в материальному праві, а питання юрисдикції. Судді звертаються до прецедентів і вирішують, чи ця справа підсудна англійському суду. Якщо так, тоді рішення виносить за матеріальними нормами англійського права.
Система МПрП.
Система МПрП як науки співпадає з курсом МПрП в підручниках, а система МПрП як галузі права виглядає наступним чином:
Загальна частина МПрП:
предмет;
система;
принципи дії;
джерела;
вчення про колізійну норму;
суб’єкти МПрП.
Особлива частина МПрП:
колізії в сфері права власності;
колізії в зобов’язальних відносинах;
колізії в сфері інтелектуальної власності;
колізії в сфері спадкових правовідносин;
колізії в сфері шлюбно-сімейних правовідносин;
колізії в сфері трудових правовідносин;
питання процесу.
Лекція 2. Історія становлення МПрП.
МПрП як галузь права виникла з науки приватного права, а не навпаки. Для виникнення МПрП потрібна була наявність наступних передумов:
існування держав чи певних територій з різними за змістом системами цивільного права;
існування інтенсивного товарно- грошового обміну і активних контактів між державами;
визнання права іноземної держави.
Подібні передумови склалися в світі наприкінці ХІІІ ст. Між містами-державами вівся активний обмін. Виникали колізії і, щоб їх врегулювати, юристи почали звертатись до норм та процедур римського приватного права. Хоча в період римського панування і не було міжнародного приватного права, проте діяли норми jus gentium.
Зародки МПрП варто шукати в Середньовіччі. Після падіння Західної Римської імперії та утворення молодих варварських держав почали встановлюватись відносини між ними. Виникла норма, за якою в разі суперечки має застосовуватись право країни відповідача (вона посіла панівне місце в МПрП). При спадкоємстві застосовувалось право спадкодавця.
ХІІІ ст. — Міста активно включаються до обігу, створюють своє законодавство з торгових питань. Виникає так зване “право статутів” — самостійне право міст та вільних територій. Найбільш інтенсивно розвивались міста-держави Північної Італії. Вони створили значну правову базу, яка згодом була кодифікована у вигляді “статутів” — збірників діючих нормативних актів. Таким чином виникли перша передумова появи МПрП — наявність різних правових систем, і друга — інтенсивний обмін (торгівля з європейськими країнами і країнами Сходу).
Варварське право не було достатньо розвиненими, щоб запропонувати вирішення різноманітних колізій, які виникали в процесі обміну. На допомогу юристам прийшла більш досконала юридична техніка Давнього Риму, зібрана в Кодексі Юстініана. Глосатори — юристи, які досліджували давньоримське право, — спробували тлумачити норми Кодексу Юстініана таким чином, щоб вони вирішували правові колізії. Свої зауваження юристи залишали у вигляді поміток на полях або “глос”, тому вони і отримали назву глосаторів.
Глоса юриста Аккурсія: “Если против жителя Болоньи подается иск в Мадене, то он не должен судиться по закону Мадены, поскольку он єтому закону не подчинен”.
1314-1357 роки — Юристи Бартол і Бальд створили “теорію статутів”. Вони вважали, що необхідно класифікувати всі закони (статути) в залежності від відносин, які вони регулюють (право власності, договірні відносини). Для класифікації статутів необхідно вибрати об’єкт, за яким ця класифікація буде проводитись, а опісля відповідно до виду сформулювати загальну колізійну норму. Особливістю “теорії статутів” був той факт, що колізійна норма обумовлена матеріальною нормою. Бальд визначив дві колізійні при’вязки:
lex rei sitae — закон місцезнаходження речі. Має застосовуватись право країни, де знаходиться нерухомість.
Були сформульовані також наступні колізійні принципи:
майнові відносини, що виникли в сфері спадкового права, підпорядковуються праву країни спадкодавця.
lex contractus — якщо виникає колізія в сфері договірного права, має застосовуватись закон країни, де угода була здійснена.
lex loci delicti commisio — закон місця заподіяння шкоди. Має застосовуватись право країни, де була заподіяна шкода.
Французька школа МПрП (XVI ст.).
В рамках французької школи МПрП відбувався розвиток “теорії статутів”, але в іншому розумінні.
Справа в тому, що у Франції існувала глобальна проблема централізації державної влади і уніфікації цивільного права. Королівська влада, маючи достатньо клопоту з податками, фіском, державним устроєм, намагалась залишити регулювання відносин між індивідами на розсуд окремих територіальних одиниць. Тому склалася ситуація, коли кожна провінція мала свої звичаї (кутюми) і фактично “своє цивільне право”. Досить частим явищем було зіткнення кутюмів, які регулювали по-різному тіж самі відносини. Французькі юристи більше клопоту мали не з колізіями в торгових відносинах між державами, а з міжобласними (міжпровінційними) колізіями.
Доктрина розвивалась в двох напрямках:
юрист Шарль Дюмулен поставив собі за мету створити єдине національне право. Як це зробити? Зазвичай, при зіткненні правових систем кутюмів, сторони мають самостійно вибрати, норми якої з цих систем вони будуть застосовувати. Це принцип автономії волі сторін — lex voluntatis. Але може бути ситуація, коли сторони не дійшли згоди і не вибрали право, що робити в такому випадку? Шарль Дюмулен запропонував розбити всі кутюми (статути) на дві групи: персональні і реальні. Під персональними кутюмами він розумів правила поведінки, які б поширювались на всіх жителів провінції незалежно від їх місцезнаходження (такі що регулюють сферу особистого правового статусу людини). Реальні — це такі