сприймається болісно. Становище погіршується у зв`язку з практичною невідпрацьованістю механізмів допомоги безробітним та убогістю коштів, які держава може надати на ці цілі. Але за міжнародними стандартами подібна норма безробіття не є катастрофічною. Крім того, питання міститься не в самому рівні безробіття , а в тому, які процеси та тенденції воно відображає. За однаковим офіційним показником може приховуватися принципово різна ситуація у сфері зайнятості. Мова їде про середній проміжок часу на протязі якого людина не має оплачуваної роботи а також про характерне для України явище “довгострокової неоплачуваної відпустки”. Однак, у всякому випадку політика зайнятості повинна бути підпорядкована головній стратегічній задачі – надання кожному працездатному члену суспільства не роботи взагалі, а можливості в найбільший мірі розвинути і реалізувати свій потенціал, отримуючи при цьому гідну винагороду за свою працю. Політика допомоги безробітним є органічною частиною цієї стратегії і це визначає її основні напрями. Особлива увага повинна приділятися, по-перше, довгостроково безробітним, оскільки мова їде про можливу втрату накопиченого людського капіталу (головної складової національного багатства будь-якої країни), по-друге, молоді, тому що у неї потенціал набуття і ефективного використання людського може бути не реалізований, по-третє, кваліфікованим спеціалістам як найбільш дорогоцінної категорії працівників.
Що стосується України, то для неї реальну небезпеку являє деградація структури робочих місць і людського потенціалу в результаті скорочення зайнятості у галузях, що потребують праці високої якості, і збільшення зайнятості в торгівлі та посередницької діяльності переважно у неформальному секторі. Крім того, характерним є збільшення довгострокового безробіття.
На цих проблемах і повинна, на мій погляд, зосередиться державна політика зайнятості, яка по суті на сьогодні являє собою пасивні заходи по виплаті мізерної допомоги по безробіттю. Уявляється, що можна запозичити окремі міри та програми, що використовуються в державах з розвинутою економікою. Більшість з них (виключаючи Швецію) більшу частину коштів, відпущених на програми зайнятості, витрачають на заходи пасивного характеру – виплату допомоги по безробіттю. Разом з тим спостерігається тенденція до посилення ролі активних мір. Однак, не всі з них можуть бути використані в Україні.
Так, активні міри, спрямовані на регулювання попиту на працю, вимагають величезних фінансових витрат, тому їх застосування на Україні можливе лише в районах осередкового безробіття.
Мова зокрема йде про виплату підприємствам, що надають роботу визначеним контингентам робочої сили, на обмеженому проміжку часу субсідій, що покривають частину заробітної платні цих працівників. Як звичай, подібні заходи використовуються щодо найму довгостроково безробітних та молоді. Як результат поліпшується відповідність структури попиту і пропозиції праці, що знижує природню норму безробіття.
Привабливим, але дорогим засобом є прямі державні вкладення у створення нових робочих місць. Безумовна її перевага – адресний характер. При наявності хоча б мінімальних коштів такі програми найбільш раціонально використовувати на фінансування інфраструктурних проектів (дорог, мостів), у тому числі у сільській місцевості. Це не тільки дозволяє надати роботу населенню, але й дає імпульс розвитку господарчої діяльності регіона, що в свою чергу може дати додаткові можливості зайнятості. Прямі державні вкладення у створення робочих місць корисно спрямувати також на цільові програми сприяння зайнятості осіб з обмеженою працездатністю.
Значно кращу перспективу в українських умовах, на мій погляд, можуть мати заходи, спрямовані на комплексне регулювання попиту і пропозиції праці. Центральне місце серед них займає раціональне використання гнучких форм зайнятості. На заході в останні десятиріччя така форма зайнятості розвивається дуже швидко. З`явилися нові категорії працівників, що традиційно працюють у визначеній фірмі, але зайняті неповний робочий час або, що працюють тимчасово на різних роботодавців. Цей процес, одначе, неоднозначний і нерідко походить достатньо болісно. Тому необхідно проаналізувати наслідки гнучких форм зайнятості в Україні та відпрацювати адекватні заходи регулювання цієї сфери.
3.2. Перелік використаної літератури:
1.Конституція України.
2. Кодекс законів про працю України.
3.Постанова Верховної Ради, від 01.03.91, N 804-XII,
Про порядок введення в дію Закону Української РСР " Про зайнятість
населення "
4. Закон, від 01.03.91, N 803-XII,
Про зайнятість населення
5. Постанова КМ, від 24.06.91, N 47,
Про затвердження положень щодо застосування Закону УРСР "Про зайнятість населення"
6. Закон, від 18.12.91, N 1993-XII,
Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про зайнятість населення" та до Житлового кодексу Української РСР
7. Лист, від 10.07.92, N 01-8/811, Про деякі питання практики застосування статей 5 і 20 Закону України "Про зайнятість населення"
8. Постанова КМ, від 29.04.93, N 315, Про внесення змін і доповнень до деяких рішень Уряду України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про зайнятість населення"
9. Закон, від 14.10.94, N 206/94-ВР,
Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про зайнятість населення"
10. Постанова Верховної Ради, від 12.12.96, N 603/96-ВР, Про проект Закону України про внесення змін до статті 22 Закону України "Про зайнятість населення"
11. Закон, від 21.11.97, N 665/97-ВР, Про внесення змін до Закону України "Про зайнятість населення"
12. Постанова КМ, від 27.04.98, N 578,
Про затвердження положень щодо застосування Закону України "Про зайнятість населення"
13. Постанова КМ, від 14.09.98, N 1435, «Про внесення змін і доповнень до положень про державну службу зайнятості та про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення»
4.Задачі.
4.1. Задача № 1.
Умова: В положенні “Про режим робочого часу” підприємства, створенного у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Весна” було передбачено:
тривалість робочого часу встановлюється на протязі тижня:
а.) для найманих працівників – 35 годин;
б.) для учасників товариства