Слід відмітити, що і в початковий період, й у подальшому Рада у своїй діяльності щодо виконання рішень з'їздів наштовхувалася на опір з боку органів виконавчої влади та колишніх президентських структур, які прагнули зберегти за собою усі важелі впливу на суди і, звичайно, не бажали бути будь-кому підзвітними і підконтрольними. Але й донині мають місце факти ігнорування державними інституціями самоврядних суддівських органів.

Розділ ІI. Завдання органів суддівського самоврядування

2.1. Роль і значення органів суддівського самоврядування у становленні незалежної судової влади в Україні

Нині в Україні, як ніколи, назріла суспільна потреба мати незалежну судову владу, яка спроможна була б відправляти правосуддя на високому якісному рівні. Безумовно, в останні роки у цьому напрямі зроблено багато. Конституцією України закріплено самостійність судової влади та основні засади її здійснення. Законом України «Про статус суддів» затверджено високий статус судді, особливо його матеріальне і соціальне становище. Законом «Про судоустрій України» реалізовано конституційні принципи територіальності та спеціалізації у побудові судової системи, розроблено механізм призначення і звільнення суддів. Передбачено та сформовано самоврядні інститути суддівства, утворено Державну судову адміністрацію України тощо.

Проте, як неодноразово відзначалося у юридичній літературі, періодичній пресі, проведена судово-правова реформа не виправдала усіх сподівань.Cудова система на сьогоднішній день опинилася у глибокій кризі. Склалася тривожна ситуація, коли в Україні судів і суддів все більше і більше, а справи з правосуддям не покращуються. Тому, повсякденним явищем є тяганина у вирішенні справ практично у всіх ланках судової системи. Не вирішення спорів роками — це та ж відмова у доступі до правосуддя. Абсолютно безпорадним у цій ситуації опинився і Верховний Суд України, який слабо впливає на формування судової практики, на стан судової реформи в цілому[6;c.5].

Тому, поява нових концепцій судово-правової реформи є цілковито виправданою. Серед нових слід відмітити Концепцію від 25 квітня 2004р., розроблену Центром політико-правових реформ. Вона є надзвичайно важливим програмним документом, який містить концептуальні положення і стосовно визначення подальших етапів судової реформи, шляхів послідовного, науково обґрунтованого реформування системи судів і судочинства, приведення їх у відповідність з організаційними й функціональними засадами правосуддя розвинутих країн Європи та світу.

Разом з тим, усі концепції судово-правової реформи, починаючи з самої першої, прийнятої Верховною Радою України 28 квітня 1992 р., і закінчуючи численними проектами, що з'явились останнім часом, а також закони України «Про статус суддів», «Про судоустрій України» та інші страждають,за твердженням М.П.Бородіна :"... одним суттєвим недоліком — вони мало приділяють уваги самому судді й суддівському самоврядуванню. І це при тому, як слушно зазначає відомий російський правознавець В.C.Яковлєв, що суддя — ключова фігура правосуддя. Правосуддя є там, де сформувався і функціонує справжній корпус суддів. І навпаки, поки такого корпусу немає — немає і самого правосуддя... "[9;с. 18].

До цього слід також додати, що суддя є єдиним носієм судової влади, підкоряється тільки закону. Тому, будь-яке адміністративне управління судами є недопустимим.

Отже, успішне функціонування судової влади можливе тільки при діючому суддівському самоврядуванні.

Становленню органів суддівського самоврядування, нормативному закріпленню та їх повноваженням останнім часом присвячено ряд публікацій.

Однак здебільшого вони висвітлювати та констатували лише становлення, стан нормативного закріплення самоврядних інститутів суддівства, не вдаючись в полеміку щодо дієвості цих органів.

У зв’язку з наведеним, постають питання: чи відповідає законодавство України щодо функціонування органів суддівського самоврядування міжнародним стандартам ? Чи достатньо врегульовано в законодавстві механізм реалізації рішень цих органів? Чи надають авторитету цим органам надані їм законодавчі повноваження та чи впливають вони на зміцнення незалежності судової влади?

Безумовно, авторитет органів суддівського самоврядування зріс з прийняттям Закону України «Про статус суддів», у ст. 25 якого зазначається, що для вираження своїх інтересів судді утворюють органи суддівського самоврядування, яке реалізується через конференції суддів місцевих та апеляційних судів, збори і з'їзд, та Закону України від 2 лютого 1994 р. «Про суддівське самоврядування», яким закріплені організаційні формі самоврядування та дещо розширені їх повноваження. Подальшому становленню органів суддівського самоврядування сприяло й прийняття у 1996 р. Конституції України, у ст. 130 якої зазначено, що для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування. З прийняттям Закону від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України» вважається, що розпочався новий етап розбудови Української правової держави і здійснення судово-правової реформі в Україні. У багатьох публікаціях правознавці зазначають, що прийнятні Закону «Про судоустрій України» є значною віхою у становленні та нормативному закріпленні повноважень органів суддівського самоврядування.

''Однак з цим не можна погодитись,—-відзначає М.П.Бородін—Органи суддівського самоврядування не мають будь-яких важелів для виконання своєї основної мети — стати найважливішою гарантією забезпечення незалежності судів і суддів України. Більше того, Законом від 2 лютого 1994 р. «Про судоустрій України» визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про органи суддівського самоврядування».Введення положень, які стосуються питань суддівського самоврядування, до одного загального закону шляхом припинення дії окремого спеціального закону про ці органи слід розглядати як приниження ролі суддівського самоврядування у житті нашого суспільства і крок назад у питанні незалежності судової влади"[9;c.20].

Право на зазначені твердження дають міжнародні стандарти, які вимагають від держави створення для суддів незалежності, ефективності у їх діяльності, що закріплені у Всесвітній хартії суддів, схваленої 17 листопада 1999 р., і в Європейській хартії суддів про статус суддів, ухваленій під егідою Ради Європи 10