Чинне законодавство України щодо органів суддівського самоврядування взагалі не передбачає представництво цими органами інтересів суддів у державних органах і громадських організаціях. Також, на жаль, практика Верховного Суду України свідчить, що й Асоціації суддів, які створені на підставі законів «Про статус суддів» та «Про об'єднання громадян» як незалежні, професійні, неполітичні та не профспілкові організації, не можуть представляти та захищати інтереси суддів у судах, хоча в своїх статутах закріпили за собою такі повноваження щодо членів цих асоціацій.

Недосконалість законодавчого закріплення повноважень органів суддівського самоврядування вбачається і в наступному. Так, за ст. 103 Закону «Про судоустрій України» призначення суддів на посади у судах здійснюється за погодженням з органами суддівського самоврядування, тобто з радою суддів, яка функціонує між конференціями, оскільки, відповідно до статей 102, 104 Закону : «Про судоустрій України», рада суддів є однією з організаційних форм суддівського самоврядування і діє для вирішення питань внутрішньої діяльності судів[3,ст.111]. Згідно з п. З ч. 4 ст. 111 зазначеного Закону, рада суддів вирішує відповідно до закону питання, пов'язані з призначенням суддів на адміністративні посади в судах. Разом з тим, відповідно до Положення про порядок розгляду питань щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції (крім адміністративних посад у Верховному Суді України) та звільнення з цих посад, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2003 р. зі змінами, і внесеними Указом Президента України від 29 березня 2004 р., порядок реалізації зазначеного вище повноваження радами суддів областей не зазначається.Таким чином, передбачені в Законі «Про судоустрій України» вказані повноваження рад суддів фактично скасовані Указом Президента України, що свідчать про зневажання до діяльності і органів суддівського самоврядування і відсутність і у цих авторитету у відстоюванні інтересів суддів.[9;c.20].

Зважаючи на те, що відповідно до ст. 126 Конституції України вплив на суддів у будь-якій спосіб забороняється, лише органи суддівського самоврядування вправі здійснювати контроль за, організацією роботи суду й судді, не втручаючись і при ньому в їх процесуальну діяльність. При цьому органи суддівського самоврядування зобов'язані дбати про авторитет правосуддя, утверджувати незалежність суду, забезпечувати захист суддів від втручання в судову діяльність.

"Однак, яким чином це можливо зробиш,—-зазначає М.П.Бородін—-при відсутності законодавчого механізму реалізації рішень органів суддівського самоврядування. Наприклад, на позачерговій конференції суддів Харківської області 4 лютого 2003 р. з порядком денним: "Про незалежність судової влади і втручання в діяльність суду і суддів прокуратури м. Харкова" прийшло рішення про звернення до Комітетів з правової політики та з судової реформи Верховної Ради України, Верховного Суду України, Ради суддів України, Генерального прокурора України щодо дій заступника прокурора м. Харкова, який наприкінці 2002 р. на початку 2003 р. організував повальні обшуки в приміщенні одного з районних судів міста, в кабінеті судді Н., провівши виїмку справ, та інші насильницькі дії з метою вилучити у судді цивільну справу та передати до іншого суду. При цьому, пояснюючи свої дії у письмовій відповіді конференції суддів, він зазначив, що такі дії здійснені в зв'язку з тим, що суддя тривалий час перебував в нарадчій кімнаті і умисне не передавав цивільну справу до іншого суду, яка, до того ж, знаходилась саме у його провадженні й процесуальних підстав для передачі справи до іншого суду не було. Через такі дії органів прокуратури Апеляційний суд Харківської області змушений був, оберігаючи суддю, на період новорічних свят ухвалити постанову про його охорону від дій органів прокуратури"[9;с.21].

Крім такого звернення, інших важелів впливу на ситуацію, що склалася, для захисту суддів, органи суддівського самоврядування не мали. Однак жодної відповіді на звернення конференції суддів отримано не було.

Аналогічна ситуація склалася і з рішенням конференції суддів Харківської області від 26 березня 2004 р. про звернення до владних органів, Кабінету Міністрів України, ДСА України, вищестоящих судових органів, Вищої ради юстиції, Ради суддів України щодо належного фінансування судових органів та стосовно ініціювання деяких змін до законодавства про судоустрій і до ряду інших законів, на яке також жодної відповіді не надійшло.

Вказане свідчить про повне ігнорування рішень органів суддівського самоврядування саме через відсутність законодавчо встановленого механізму реалізації їх рішень. Таке ігнорування діяльності зазначених органів не може не позначитися на їх авторитеті у суддівському співтоваристві.

Таким чином, управлінські та контрольні функції щодо органів, які забезпечують судову діяльність, можуть бути ефективними лише тоді, коли органи суддівського самоврядування матимуть дієві важелі впливу на них.

Таким чином, доводиться констатувати, що роль органів суддівського самоврядування у зміцненні незалежності судової влади є незначною. Крім законодавчої неврегульованості деяких питань, слід також зазначити про їх боязливість і нерішучість у відстоюванні інтересів судів та суддів.

2.2. Суддівське самоврядування як конституційна гарантія незалежності та недоторканності суддів

Одним із суб'єктів функціонування судової влади в Україні є органи суддівського самоврядування. Завдання і мета, організація та структура органів суддівського самоврядування вперше в незалежній Україні були закріплені Законом України «Про органи суддівського самоврядування» від 2 лютого 1994 р., який нараховував 22 статті.

Головна мета чітко була сформульована в ст. 1 цього Закону: «Суддівське самоврядування є однією з найважливіших гарантій забезпечення