Методичні матеріали для лекційних і семінарських занять з курсу Фінансове право”

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Фінансове право – складна учбова дисципліна. Воно об’єднає багато законів та нормативно-правових актів виконавчої влади, які часто змінюються, доповнюються. Все це ускладнює вивчення матеріалу. Вивчення фінансового права дозволяє засвоїти теоретичні положення як загальної, так і особливої частини, пізнати його закономірності і детально ознайомитися з актами, які містять фінансово-правові норми.

Мета:

дослідження основних положень та особливостей фінансового

законодавства, фінансових правовідносин

розкриття можливості використання фінансового законодавства у практиці фінансової роботи

з’ясування сутності бюджетного, податкового, валютного законодавства, особливостей фінансово-правових відносин, прав і обов’язків суб’єктів цих відносин.

Завдання – засвоєння основних положень дисципліни, підготовка студентів до поглибленого вивчення основних напрямів у фінансовій діяльності суб’єктів фінансової системи країни.

Предмет фінансового права становлять суспільні відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави, тобто відносин щодо формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою реалізації функцій держави. Предмет фінансового права становлять тільки ті відносини, які врегульовані правом у цій сфері за допомогою методу владних приписів.

У методичних матеріалах подається розділ “Теоретичні аспекти курсу” , програма і тематичний план, плани семінарських занять, які враховують сучасні вимоги щодо творчого опанування курсу. Разом з тим, визначено списки основної літератури: підручники, монографії, довідники. При підготовці до семінарських занять студентам необхідно опрацювати рекомендовану літературу. Джерела, перш за все, законодавча та нормативна база, дають можливість сформувати власне бачення проблем, продумати й скласти тези виступу.

На семінарських заняттях бажано передбачити заслуховування й обговорення рефератів, які слід готувати шляхом самостійного наукового пошуку.

Методичні матеріали завершуються переліком програмових вимог з даної дисципліни, необхідних для узагальнення знань з курсу і успішного проведення підсумкового контролю, а також тематикою контрольних робіт.

Вивчення дисципліни пов’язане з дисциплінами “Гроші, банки і кредит”, “Фінанси”, “Фінанси підприємств” і дозволяє отримати базову підготовку з основних питань фінансово-правових відносин суб’єктів фінансової системи.

Методичні рекомендації підготовлено відповідно до програми та навчального плану з курсу “Фінансове право”.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КУРСУ

Фінанси як економічна категорія являють собою систему економічних відносин, у процесі яких утворюються і використовуються фонди грошових коштів. Держава за допомогою правових норм детально регламентує відносини, що виникають при зборі, розподілі і використанні фондів грошових коштів. Сукупність таких правових норм складає фінансове право.

Фінансова діяльність держави – це діяльність держави та її органів у галузі мобілізації, розподілу та витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою покриття фінансових потреб держави й виконання її функцій.

Методи фінансової діяльності держави – це конкретні прийоми та засоби, за допомогою яких уповноважений державою орган від її імені мобілізує, розподіляє та використовує фонди коштів. Розрізняють три групи методів фінансової діяльності держави: 1) мобілізація; 2) розподіл; 3) використання.

Фінансова система – сукупність фінансових інститутів, за допомогою яких держава мобілізує, розподіляє та використовує грошові кошти.

Фінансова система включає:

бюджетну систему;

децентралізовані фонди (фінанси галузей народного господарства);

кредитну систему;

державне страхування.

Державний кредит – фонд коштів, який утворюється шляхом випуску державних позик.

Страхування є системою особливих грошових відносин, що займають проміжну ланку між фінансовими та кредитними відносинами. Страхові відносини – це відносини в сфері формування Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування в зв’язку з тимчасовою втратою працездатності тощо.

У фінансовій діяльності держави беруть участь усі державні органи законодавчої та виконавчої влади. Представницькі державні органи та державні органи виконавчої влади загальної компетенції управляють фінансовою діяльністю поряд із здійсненням інших функцій у відповідних територіальних масштабах.

Організація оперативного управління фінансами здійснюється через спеціалізовані державні органи виконавчої влади – Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Рахункова палата України, Державна податкова адміністрація України.

Предмет фінансового права становлять суспільні відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави, тобто відносини щодо формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою реалізації функцій держави.

Предмет фінансового права становлять тільки ті відносини, які врегульовані правом у цій сфері за допомогою владних приписів.

Крім методу владних приписів у фінансовому праві використовують методи рекомендацій та узгодження.

Метод фінансово-правового регулювання є підставою для відмежовування фінансового права від інших галузей.

Система фінансового права – об’єктивно зумовлена внутрішня побудова, об’єднання та розміщення фінансово-правових норм у певному зв’язку й послідовності.

Фінансове право як галузь права поділяється на загальну та особливу частину.

Наука фінансового права – це вчення про фінансове право, тобто систему знань, що має певний ступінь єдності та узагальнення. Вона вивчає реальні суспільні процеси, пов’язані з формуванням, розподілом і використанням державою та державними утвореннями грошових коштів.

Предметом науки фінансового права є фінансове право як галузь права України.

Методологія науки фінансового права – це ті принципи та методи дослідження, які використовуються в науці для пізнання її предмета й отримання наукового результату.

До методології науки фінансового права входять також методи дослідження: формально-догматичний, порівняльного правознавства, метод звернення до інших наук, конкретно-соціологічного дослідження, порівняльно-історичний, метод живого пізнання.

Фінансово-правова норма – це встановлене державою й забезпечене заходами державного примусу правило поведінки у відносинах, що виникають у процесі утворення, розподілу й використання грошових фондів держави.

Фінансово-правові норми мають специфічне цільове призначення, тобто регулювання відносин, що виникають у процесі фінансової діяльності держави, а саме формування, розподіл і використання державних фондів грошових коштів. Вони є засобом реалізації суспільних, тобто публічних, а не приватних інтересів. Ці норми відрізняються від інших норм у системі права своєю нестабільністю.

Структура фінансово-правової норми – це її внутрішня побудова, яка полягає