Гіпотеза – перша частина фінансово-правової норми, в якій вказується на ті умови, за наявності яких суб’єкту слід керуватися цією нормою. (Відповідає на питання «якщо», «у разі»).

Диспозиція –- частина фінансово правової норми, яка вказує на поведінку, яка повинна мати місце за наявності обставин, передбачених гіпотезою (обов’язки, іноді – права).

Санкція - частина фінансово правової норми, яка вказує на заходи державного примусу, які можуть бути застосовані до суб’єктів, що порушують диспозицію цієї фінансово-правової норми.

Зазвичай у статтях фінансового законодавства відсутні певні елементи фінансово-правової норми. Тоді вони містяться в інших статтях того самого нормативного акту або іноді в інших нормативних актах.

Залежно від функцій, які виконує фінансове право, фінансово-правові норми поділяються на регулятивні та охоронні.

Регулятивні – це норми, які безпосередньо спрямовані на регулювання суспільних відносин шляхом надання учасникам прав і покладення на них обов’язків.

Охоронні – це норми, які передбачають застосування заходів державного примусу за фінансові правопорушення.

Залежно від змісту фінансово-правові норми поділяють на матеріальні та процесуальні.

Матеріальні норми закріплюють структуру бюджетної системи, бюджетний устрій, види та обсяги грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб перед державою, визначають обсяг і спрямування видатків держави, тобто закріплюють матеріальний зміст юридичних прав та обов’язків учасників фінансових правовідносин.

Процесуальні норми фінансового права встановлюють порядок застосування та дії норм матеріального права.

Джерела фінансового права – це спосіб зовнішнього вираження та закріплення фінансово-правових норм, що надає їм загальнообов’язкового значення.

До нормативно-правових актів як джерел фінансового права належать: Конституція України – у ній визначено загальні засади, які деталізуються в фінансово-правових актах; закони; укази Президента України; постанови і положення Кабінету Міністрів України; нормативні акти місцевих органів виконавчої влади; відомчі нормативно-правові акти, а також міжнародно-правові договори, ратифіковані Верховною Радою України.

Фінансові правовідносини – це суспільні відносини, які виникають у сфері фінансової діяльності держави й регулюються фінансово-правовими нормами. Вони характеризуються такими особливостями:

завжди виникають і розвиваються лише у сфері фінансової діяльності держави;

є формою реалізації публічних інтересів, у зв’язку з чим є публічно-правовим;

фінансово-правові відносини є по суті економічними відносинами;

мають майновий характер, тобто завжди пов’язані з грошовими коштами;

фінансові правовідносини є відносинами влади (імперативний характер фінансово-правових норм).

Суб’єкт фінансового правовідношення – це той, хто бере участь у конкретному фінансовому правовідношенні і, таким чином, реалізує належні йому права й обов’язки.

Суб’єкт фінансового права має фінансову правосуб’єктність, яка дає йому можливість бути суб’єктом фінансових правовідносин. Поняття «фінансова правосуб’єктність» включає поняття «фінансова правоздатність» і «фінансова дієздатність».

Фінансова правоздатність – це здатність мати фінансові права та обов’язки, передбачені законом.

Фінансова дієздатність – це здатність особи самостійно або через законних представників набувати, здійснювати, змінювати й припиняти фінансові права та обов’язки, а також відповідати за їх невиконання та неправомірну реалізацію.

Суб’єкти фінансового права поділяються на три групи: суспільно-територіальні утворення – Україна як держава загалом, адміністративно-територіальні одиниці; колективні суб’єкти – органи державної влади, організації тощо; індивідуальні суб’єкти – фізичні особи, іноді посадови особи.

Об’єкт фінансових правовідносин – це те, на що спрямована поведінка учасників фінансових правовідносин у межах належних ім. суб’єктивних прав і обов’язків.

За функціями права фінансові правовідносини класифікують на регулятивні та охоронні.

Регулятивні правовідносини – правовідносини, в яких поведінка суб’єкта відповідає приписам фінансово-правових норм.

Охоронні правовідносини виникають із факту неправомірної поведінки суб’єктів правовідносин як реакція держави на неї.

За видом фінансово-правових інститутів фінансові правовідносини поділяються на: бюджетні; податкові; фінансів державних підприємств; з державного внутрішнього боргу; з бюджетних кредитів; з державного страхування; з бюджетного фінансування; з грошового обігу та розрахунків; з валютного регулювання.

Державний фінансовий контроль – це діяльність органів державної влади, спрямована на забезпечення законності, фінансової дисципліни й раціональності в ході мобілізації, розподілу та використання коштів централізованих і децентралізованих грошових фондів держави з метою створення ефективного фінансового механізму.

Державний фінансовий контроль є об’єктом фінансово-правового регулювання.

Об’єктом фінансового контролю є грошові процеси, що відбуваються під час формування, розподілу та використання державних фондів грошових коштів.

Залежно від часу проведення фінансовий контроль поділяється на попередній, поточний, наступний.

За формами проведення державний фінансовий контроль поділяється на обов’язковий та ініціативний.

В залежності від сфери фінансової діяльності держави виділяють: бюджетний, податковий, валютний, страховий контроль та контроль за грошовою масою.

В залежності від органів, які здійснюють контроль, виділяють фінансовий контроль:

- представницьких органів влади та місцевого управління;

- Президента України;

- виконавчі органи влади загальної компетенції;

- виконавчі органи влади спеціальної компетенції;

- внутрішньогосподарський.

Методи фінансового контролю – це засоби, прийоми, способи його здійснення.

Державний фінансовий контроль в Україні здійснюється двома основними методами – перевірки і ревізії. Крім них розрізняють інспекції, обстеження, спостереження.

Ревізія – всеохоплюючий метод фінансового контролю, який є детальним дослідженням фінансово-господарської діяльності підконтрольного об’єкта на предмет її законності, доцільності та ефективності.

Ревізії бувають планові й позапланові. За змістом вони поділяються на фактичні і документальні.

За періодом діяльності, що обстежується, ревізії поділяються на вибіркові та фронтальні.

За критерієм об’єкта діяльності розрізняють комплексні і тематичні ревізії.

Перевірка – це метод фінансового контролю, який передбачає дослідження окремих питань фінансової діяльності певних суб’єктів на основі документів, отримання пояснень від зобов’язаних осіб, а також огляду приміщень та інших об’єктів.

Тематичні перевірки – це дослідження окремих сторін фінансово-господарської діяльності підконтрольного об’єкта.

Документальні – це дослідження фінансово-господарської діяльності підконтрольного об’єкта тільки на підставі документів: балансів, кошторисів, звітів.

Для фінансово-правової відповідальності характерні всі ознаки юридичної відповідальності:

фактичною підставою фінансово-правової відповідальності, як і інших видів юридичної відповідальності, є правопорушення. Визначення фінансового правопорушення в законодавстві відсутнє;

фінансово-правова відповідальність установлюється державою і пов’язана із