Китайська правова система має дуже давні корені. Його звичаї, закони, нормативні акти зазнавали змін часом. Але дуже важливим і цікавим здається можливість з”ясувати яким же насправді було право у ті часи, а також спробувати з”ясувати різницю між китайським правом і українським.

І для цього звичайно були обрані найважливіші нормативно – правові документи тих часів, а також найцікавіші галузі права (цивільне, заставне, забов”язальне, кримінальне, податкове, адміністративне та ін).

Письмова форма договорів була властивою не лише при укладанні значних угод, але й дрібних, наприклад, при купівлі-продажу одягу та інших речей. Договір був обов”язковим доказом позову, і судові органи вимагали його подання.

Забезпечення виконання зобо”язання – традиційний інститут цивільного права.

Сторонами правовідносин є правопорушник (боржник) і потерпілий (кредитор).

Боржник за зобов”язанням не завжди добровільно виконує або має реальну можливість виконання взятого на себе зобов”язання. Між тим, кредитор має істотний інтерес в тому, щоб бути впевненим щодо виконання зобов”язання боржником і задоволення своїх інтересів у разі невиконання.

Нарешті, кредитор зацікавлений у тому,щоб спонукати боржника до своєчасного виконання під загрозою невигідних для боржника наслідків у разі невиконання або неналежного виконання зобов”язання. Таким чином, під забезпеченням зобов”язання слід розуміти такі заходи впливу на боржника, які носять додатковий характер і полягають в спонуканні боржника до виконання зобов”язання шляхом загрози настання несприятливих наслідків. Дії забов”язання розраховані на майбутне. Правові зобов”язання закінчують свою дію коли виконані усі зобов”язання.

Зобов”язання, як вже було зазаначено вище – є змістом договорів. У договорі може бути зафіксовано волю однієї , двох чи кількох осіб.

Договори, що базуються на волевиявленні однієї особи, називаються односторонніми (приміром, заповіт ).

Договори, в яких виявлено волю двох осіб, називаються двосторонніми (наприклад, договір купівлі-продажу, постачання, оренди).

Договори, в яких бере участь більше двох осіб, називаються багатосторонніми (наприклад, договір про сумісну діяльність із спорудження житла, будівництва шляхів)

Особливістю зобов”язального права Китая був його автономний характер, представники влади не приймали участь у підписанні зобов”язань. У тих випадках, коли віддавалися у завдаток колективне або приватне майно, угода мала приватний характер і представники влади не втручалися. Але, якщо порушувався закон, тобто відсоток був більше встановленого у угоді, тоді втручалися чиновники.

Другою особливістю зобов”язань було те, що зобов”язання розумілися не як об”єктивні, а як наслідок субординації. Забов”язання підписувала та сторона, яка просила щось. Мало значення і соціальне положення сторін. Нерівність сторін визначалась необхідністю “просителю”, наприклад, дебітора , мати поручителя при угоді займу ; при купівлі- продажу він повинен був мати “маклера”. Складання письмового контракту надавало йому особливої сили, що відрізнялася від , усного договору або інших дій. Закріплення контрактом усної угоди надавало зовсім особливий авторитет і престиж, він давав сторонам у той момент конкретні докази угоди.

Контракт підписували, ставили на ньому знаки , які замінували підпис (“хуа-я”), або модифіації частини ієрогліфу імені. Неосвітчені ставили хрестика або інші подібні до нього значки, або прикладали пальця, щоб залишити відбиток: чоловіки – правої руки, жінки – лівої.

Кредит. Кредит мог бути виданий як приватною особою, так і державною казною. У кодексах не зазначено ніяких вказівок про норми права, які реглювали кредити, отримані від приватних осіб, але багато уваги приділено кредитам, які отримувалися від держави.

Кредит під відсоток мог бути да як грошима, так і конкретними речами, наприклад , зерном. При Тан і Сун був як місячний, так і річний відсоток. При кредиті грошима відсоток частіше рахувався помісячно, а при зерні він був годовим. Борг повертався тим, що було взято у борг : за зерно розраховувались зерном, за худобу – худобою і т.д. Загальним правилом було те, що відсотки не повинні перевищювати суму кредиту. Дослідники вважають це особливістю старого китайського права. Також заборонялось нараховувати відсотки на відсотки. Як і при кредиті під залог місячний відсоток при Тан-Сун був у межах від 4 % до 6 %.

Якщо чиновник, який завідував і котролював державне майно, оформлював сам собі майно, або будь-кому іншому, за це він отримував покарання 50 тонких палиць,

а після закінчення 10 –денного строку , це трактувалося як незаконне заволодіння майном - каралося зменьшенням міри покарання на два ступеня. Як зазначено у кодексі, під майном у цьому випадку розуміли одежу, палатки товаризагального вжитку.Найвищою мірою покарання за таке незаконне користування майном було два роки каторжних робіт.

Якщо хтось просив державне майно (якусь річ) для весілля або погребальної церемонії, а по закінченню десятиденного терміну не повертав її, то він карався 30 тонкими палицями,

за кожні наступні десять днев затримки міра покарання збільшувалася на одну ступінь.

Якщо ж термін затримки повернення майна перебільшував 80 днів покарання складало 100 товстих палок.

Якщо річ була, передана іншій особі, а вона була невзмозі її повернути, то чиновник, який винуватий у такий видачі майна, повинен був відшкодувати втрати.

Особливо приділялася увага у кодексах оренді чиновником, у ведені, якого знаходилися раби та тварини, державних рабів та тварин самому собі або іншим особам. У такому випадку тільки “сам факт оренди” (“цзе”) карався 50 тонкими палками. Під “самим фактом оренди” розумілось оренда одного раба або однієї тварини. Якщо чиновник орендував невелику кількість рабів або тварин на великий строк або навіть на малий, це потребувало провести оцінку праці рабів або тварин і злочин класифікувався як незаконнє