Якщо чиновник, у розпорядженні, якого знаходились державні речі, віддавав їх у позика (“дай”), або сам брав позику, то якщо ця позика була виконана без договору, то він приравнювався до крадіжки. За позику на суму 5 пі - покарання 1 рік каторги,

а за кожні наступні 5 пі міра покарання збільшувалася на одну ступінь. Якщо займ був дан іншій особі і вона не мала можливості розрахуватися за борг, втрати компенсували самі чиновники, які видали цей займ.

Купівля – продаж – договір, згідно якому продавець повинен передати покупцю річ, товар, а покупець повинен прийняти товар і оплатити за нього. Товар і ціна – істотні умови договора купівлі-продажу.

Купівля-продаж у старому Китаї відрізнялась від сьогоднішнього поняття “купівля-продаж” наявністю мотивів угоди: особа, яка має необхідність у певній речі, покупає її, а інша особа, яка має необхідність у фінансах продає її. Перед складанням “купчей” завжди був торг. З епохи Хань Китай знає продаж у кредит, але про норми права, що регулювали продаж у кредит, інформація не дійшла до наших днів.

У Китаї VII – XII вв. покупна ціна була у грошах, зерні, тканинах. У тих випадках, коли покупка виконувалася на зерно або на тканини, купівлю-продаж важко було відрізнити від обміну.

При купівлі-продажу старе Китайське право відрізняло купівлю-продаж звичайних речей (“у”) від купівлі землі, будівель, людей та тварин. При купівлі-продажу звичайних речей, як правило, не вимагалось складання “купчей”.

На покупку землі, нерухомості, скота та людей обов”язково вимагалось складання “купчей”. У “купчій” завжди повинні були бути вказані продавець, покупець, ціна. При купівлі-продажу землі, нерухомості, тварин, людей угода без “купчої” не мала сили передачі права власності. У Китаї було закріплено законом, що переход права власності може витікати тільки з “купчої”. Продавати землю міг тільки глава сім”ї або старший за віком. Після складання “купчої” відмовлятись від угоди було неможливо. Якщо після складання “купчої” хтось першим відмовлявся від угоди , його штрафували.

При заключенні договора на купівлю-продаж землі, нерухомості, людей обов”язково вимагались поручителі та свідки. Разом з продавцем поручитель виступав гарантом перед покупцем. Поручитель мав право на пригощання. Ця традиція існувала у Китаю з часів династії Хань. Витрати на пригощання зазначалися в угоді і ділились продавцем і покупцем навпіл.

Угоди по продажу землі, нерухомості, рабів і тварин регіструвалися органаи державної влади, з угоди брали податок. Регістрація угоди у місцевій адміністрації означала, що угода закінчена. При династії Тан також проходили реєстрації угод, але залишається незрозумілим, чи брали при цьому податок. При Сун “купчії” скріплювалися у місцевій адміністрації державною печаткою і податок брався у розмірі 40-60 монет з тисячі.

Як було зазначено вище, при продажі землі першим на її покупку мали право родичі і сусіди продавця. Кодекс Сун встановив:

“З початку питають родичів (“фан цинь”), якщо родичі не бажають купляти, тоді другими питають сусідів (“сі линь”), якщо ж і вони не бажають придбати землю тоді , право на купівлю мають інші особи (“та жєнь”).

На продаж землі видавався документ місцевого управління. При оформлені угоди вимагалось, щоб голова сім”ї або хтось старший із сім”ї, яка продає землю, мав справу безпосередньо один проти другого з покупцем, “господарем грошей” (“цянь чжу”), або з родичем “господаря грошей”, або з його довіренною особою (“синь жєнь”), і тільки ці члени сім”ї мали право підписувати “купчу”.

Якщо ж молодші члени сім”ї самоуправно діяли від імені голови сім”ї і продавали землю, то угода важалась недійсною і розривалась, земля і гроші повертались.”

Влада була зацікавлена у отриманні земельного податку , саме тому потребувалась обов”язкова реєстрація кожної угоди на купівлю-продаж землі і при реєстрації ім”я продавця вилучали з списків володарів землі, а іим”я покупця у ці списки вносили.

При продажі землі оговорювалося, що продаються надра (те, що у землі) і поверхня землі, те, що на поверхні землі (дерева, каміння, загони для худоби).

Право Китаю пізнього періоду визнавало принцип “два господаря одного поля”, коли один з господарів володів “поверхнею” поля, а другий зберігав права на надра. “Купчії” на продаж землі включали опис ділянки , його розміри, місцезнаходження, ціну, поручителей і свідків.

Закон карал за продаж землі під видом приватної(власної). Якщо хтось обманом видавав землю загального користування або приватну землю за свою і продавав її, то за продаж 1 му і менше – покарання 50 тонких палиць, за кожні наступні 5 му - покарання збільшувалося на одну ступінь, за продаж землі більше за 25му 100 товстих палиць; потім міра покарання виросла за кожні 10му (“що були продані обманом”) землі і за 55 му встановлювалась максимальна міра покарання - два роки каторжних робіт.

“Купчії” на забудову включали дату, імена продавця і покупця, вказівку на обставини продажу , опис будови і участка землі, ціну, строки передачі грошей продавцю, а нерухомості – покупцю, підписи поручителя і свідків.

Був зібран великий матеріал о фактах продожу людей Тан і Сун. Зберіглися свдоцтва, у яких зазначені ціни на людей. У 1065 році під час голоду ціна на людину впала до ціни свині чи собаки.

Ціна рабів – 5, 14, 34, 64 куска шовка. Молоді жінки