цінились дороще: при Тан красива жінка коштувала 300 кусків шовка. При продажі людей самим важливим було з”ясування факта, що людина, яку продавала була дійсно особисто-невільною. При купівлі-продажі рабів сторони, яки приймали участь у цій угоді повинні були піти у місцеве управління і скласти “купчу”. Місцева влада повинна була провести догляд, людини, яку продавали, розпитати її, яи є вона особисто-невільною, з”ясувати місцезнаходження його батьків і скласти “купчу” , при цьому передати інформацію про цу людину до Тайфуси (казначействО) на випадок його можливого розшуку.
Якщо ж пізніше з”ясовувалося, що людина була вільною то господарь, та посередник будуть притягнуті до відповідальності.
Кодекс Тан устанавлював: “При купівлі рабів, верблюдів, мулів, віслюків, биків та корів, якщо ціна вже передана , а “купча” не складена, то по закінченню трьох днів - покупупцю 30 тонких палок, продавцю міра покарання зменьшується на одну ступінь.
Якщо після складання “купчої” буде з”ясовано (раб або тварина) старі або хворі, то напротязі трьох днів (продавший хворую або стару людину або тварину) може покаятися.
Якщо (раб або тварина) не захворіли, але має місце обман, то порушевшему торгову угоду у відповідності з законом - 40 тонких палиць.
Покарання було також за продаж неякісного товару. Якщо прибуток від такого продажу був великий, винуваті несли покарання як за крадіжку.
Якщо чиновники-адміністратори ринку знали про шахрайство, кожен з них отримував также покарання. Адміністратори ринку, які встановлюють ціну на товар,за використання свого положення у корисних цілях каралися якнезаконне заволодіння майна або як за крадіжку, якщо різниця в цінах йшла не у казну, а в карман цього адміністратора. Купівля чього-небудь на ринку чиновниками силою каралось – 50 тонкими палицями, а отриманний приц ьому прибуток кваліфікувався при цьому як хабар.
Для Китаю було характерно система державного контролю за ринками. Ринки (“ши”) були в усіх містах. Але при Ранній Тан відкриття ринків у містах, що не були адміністративними центрами заборонялось.
Кожні десять днів адміністрація ринків встановлювала ціни на товари , реєструвала усі лавки, торговців і їх об”єднання (“хани”), контролювала використання стандартів, слідкувала за тим, щоб ті товари, на які урядом затверджені стандарти, відповідали їм. Також адміністрація ринків оформлювала на продаж рабів і худобу.
Якщо при перевірці стандартів об”єма (“доу”) и (“ху”), міра ваги та дліни не відповідала стандарту то винуватцям – 70 товстих палиць.
Якщо контролер не побачив порушення стандарту, міра покарання зменьшується на одну ступінь, якщо ж він знав про порушення стандарту і не припинив це, то він отримує теж саме покарання, що і порушник.
Якщо продавець використовував невідповідні стандартам міри ваги та ділни, і в результаті стався обман, він отримує покарання як за крадіжку. Якщо використані на ринку (“ху”), (“доу”), міри ваги і дліни хоча і відповідають встановленим стандартам, але не були представлені в управління і не завірені його печаткою, винним – 40 тонких палиць.
З кінця Тан і при Сун виросла роль маклерства у торгівлі. Маклери часто спеціалізувались лише по одному виду товару (коні, раби, тканини, зерно та інші). Поділялись маклери на офіційних, тобто тих яких визнавала влада і приватних. Товари, на продаж яких існувала монополія держави (чай , соль), як правило, продавались при посередництві маклерів.
Пізніше сталися зміни і у сімейно-шлюбному праві великосімейні зв”язки слабнуть з появою приватного землеволодіння. Родинні стосунки, становище старших і молодшиху сім”ї впливали на тяжкість покарань як за злочини проти сім”ї, так і за інші злочини.
Кримінальне право було найрозвиненішою частиною китайської правової системи. Китайському праву були відомі такі поняття, як: співучасть; обставини, що обтяжують вину, наприклад попередня змова, рецидив; форма вини. Не виключалось і об”єктивне ставлення.
Одна кара наступала за свідомий наклеп, інша, легша, за непідтверджений донос. Тяжкість покарання за тілесні пошкодження залежала від того, були вони завдані із “злодійським задумом” чи у бійці.
Китайському праву були відомі 500 видів злочинів. На першому місці були державні злочини. Далі йшли крадіжки, нанесення ран, наклеп, дизертирство.
У кримінальному праві були такі види покарань: татуювання, відрізання носа, відрубування ніг, смертна кара, побиття палицями, обернення в рабство, штраф.
Процесуальне законодавство характеризується тим, що у змагальний процес досить рано почали вводити елементи розшукного процесу, який з часом стає панівним. Розслідування вів спеціальний чиновник (“ліньші”), і починалось воно із скарги потерпілого або за доносом. Донос всебічно заохочувався: за той, що підтверджувався, давалась винагорода, сума якої залежала від тяжкості злочину.
Доказами у суді поряд із свідченнями були речі, клятва. Голова або тіло скараного на смерть виставлялись на публічне споглядання.
Література
Кычанов Е.И./ Основы китайского средневекового права. – М.,1986
История государства и права стран Азии и Африки – М., 1972
История политических и правовых учений. Средние века и Возрождение – М., 1986
История политических и правовых учений / под ред. О.Э. Лейста. – М., 1997