побічний тиск на суддів лід час розгляду ними справ, щодо яких необхідно прийняти рішення або винести вирок. Багато суддів, відчувши на собі прес диктату і ультиматумів, практично стали заложниками як. депутатських, так й інших груп, що перебувають коло керма влади. У багатьох випадках „конкуренцію” їм у тиску на суддів складають нові нувориші, представники злочинного світу. Підчас вони пов’язані між собою. Невпевненість у своїй долі змушує суддів орієнтуватися не тільки „ на закон, а й на побажання прохачів. Більш принципові переходять на іншу роботу.
Все це зумовлює необхідність вирішення питання про довічне призначення та незмінюваність суддів. Слід враховувати й те, що справжня незалежність останніх неможлива без їх економічної незалежності. Тому ця проблема чекає на своє розв’язання.
Хотілось би також привернути увагу до проблеми гарантування особистої безпеки суддів, інших працівників судів та членів їх сімей. Це питання не є новим, однак від цього воно не втрачає своєї гостроти, а нині набуває особливої актуальності. Адже непоодинокими є випадки підпалу приміщень судів, актів вандалізму, викрадення кримінальних і цивільних справ, шантажу й насильства щодо суддів [33, с. 11].
Нині відбувається становлення судової влади. Ставиться питання про реорганізацію прокуратури в систему судової влади. Суд поступово, хоч і з великими труднощами, починає позбавлятися лід зайвої опіки, тиску, ставати
Слід приділити особливу увагу професійній підготовці кандидатів у судді. 3 цією метою при Верховному Суді України, Верховному суді Автономної Республіки Крим і обласних судах доцільно запровадити інститут кандидатів у судді. Останні мають проходити у відповідному суді стажування, яке повинно завершуватись здачею кваліфікаційного екзамену, після якого компетентна комісія вирішуватиме питання про присвоєння їм кваліфікаційного ступеня.
Судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов’язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції. Судді мають необхідні для здійснення правосуддя повноваження, передбачені законами України. Судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються тільки законові і нікому не підзвітні. Держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів. Статус суддів Верховного Суду України та інших судів загальної юрисдикції визначається Законом „Про судоустрій”. Суддя не може належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої [4].
Для осіб, які рекомендуються на посаду судді встановлені певні види цензів: віковий, громадянство, освіта, стаж роботи. Його розмір залежить від того на посаду якого судді рекомендується претендент. На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
Суддею апеляційного суду може бути громадянин України, який досяг на день обрання 30 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менш як п’ять років, в тому числі не менш як три роки на посаді судді. Суддею вищого спеціалізованого суду може бути громадянин України, не молодший тридцяти років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менш як сім років, в тому числі не менш як п’ять років на посаді судді. Суддею Верховного Суду України може бути громадянин України, який досяг на день обрання 35 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менш як десять років, в тому числі не менш як п’ять років на посаді судді.
Не може бути суддею особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.
Отже, конституційно-правові основи статусу суддів в Україні визначається Конституцією України, Законом України „Про статус суддів”, а також галузевим законодавством.
РОЗДІЛ ІІІ Проблеми вдосконалення судової системи в Україні
Запровадження судової реформи на практиці, викликало ряд суттєвих зауважень як практиків, так і теоретиків процесуалістів.
Невід’ємною умовою побудови в Україні демократичної правової держави, утвердження реального верховенства права є становлення поряд із законодавчою та виконавчою гілками влади сильної і незалежної судової влади.
Питання про незалежність суддів після розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову є одним з корінних питань організації державної влади. Як без приватної власності не може бути вільної ринкової системи, так без незалежного судочинства не може бути мови про існування правової держави. Тут важливо, щоб суспільство зрозуміло, що у правовій державі суд може ухвалити рішення на користь особи і проти держави.
3.1. Проблема незалежності судової влади в України
Незалежне судочинство – це одна з головних ознак демократії. Цей важливий принцип має бути чітко зафіксований у майбутній Конституції України. І віра в державу може сформуватись лише в тому разі, коли вона є демократичною й правовою країною, яка ставиться до громадян не як до об’єктів своїх дій, а поважає їх права та зміцнює юридичну надійність насамперед передбаченістю своїх рішень. Якщо державна влада порушує права громадянина, він повинен мати можливість звернутися до незалежного суду. Ця гарантія права звернення до суду не повинна мати винятків, тобто якихось не охоплених правом ділянок існувати не повинно [42, с. 16].
Тобто Становлення судової влади в Україні передбачає передусім створення єдиної судової системи та гарантування незалежності здійснення правосуддя. Незалежність процесуальної діяльності суддів, в