На протилежність іншим державним владам судова влада надається судді особисто. Це вимагає від судді конституційної гарантії його незалежності при прийнятті рішень від будь-яких вказівок чи чужого впливу, в тому числі з боку судів вищої інстанції. Наступна вища судова інстанція уповноважена лише на пізніший контроль його рішення. Безперечно, що під цим розуміється свобода від державного, депутатського, партійного чи іншого громадського впливу [42, с. 16].

Для забезпечення цієї незалежності має бути гарантована особиста незалежність. Завжди потрібно пам’ятати, що суддівська незалежність є не особистим привілеєм судді, а є засобом захисту публічних інтересів, насамперед інтересів прав і свобод людини і громадянина. Суддя покликаний здійснювати свої повноваження незалежно від будь-яких пристрастей і стороннього впливу.

З цією метою законодавство України закріплює спеціальні вимоги до кандидатів на посаду суддів і порядку їх призначення, гарантує незмінність, незалежність та недоторканність суддів.

Наявність такої регламентації на конституційному рівні відрізняє правовий статус суддів від статусу громадян і посадових осіб. В Конституції України, як відомо, всі ці положення дістали законодавче закріплення. Цим самим забезпечується самостійність судової влади.

Світове співтовариство визначило дванадцять основних принципів незалежної судової влади, серед яких – рівноправність повноважень трьох гілок влади, пожиттєве призначення суддів на посади, неможливість зниження заробітної плати суддів, контроль за судовою діяльністю лише з боку суддів, підготовка свого бюджету суддями і таке інше.

Чинні Конституція (Основний Закон) України та прийняті на її основі закони закріпили рівність судової влади з законодавчою та виконавчою гілками влади І гарантії її незалежності.

Принцип незалежності суддів є основоположним у Концепції судово-правової реформи в Україні і в Конституційному договорі.

Прийняті останнім часом Закони Україну „Про статус суддів”, „Про органи суддівського самоврядування”„, „Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України”, „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”, „Про забезпечення діяльності судів” й інші створили правову базу для зміцнення позиції судів і суддів у державі [42, с. 17].

Законодавче закріплення гарантій незалежності суддів, насамперед у Конституції, – важливий крок на шляху становлення дійсно незалежної судової влади.

Основні з цих гарантій усім добре відомі і вже діють. Це –особливий порядок призначення судді на посаду і звільнення його з посади, право судді на вихід у відставку, недоторканність судді і його житла та майна, право на позачергове одержання житла, страхування майна і здоров’я судді, часткове підвищення заробітної плати і таке інше.

З розумінням ставлячись до соціально-економічного стану України в даний час, судді України відзначають, ще в основному держава забезпечує можливість незалежного здійснення правосуддя.

Разом з тим суди були і запишаються залежними від виконавчої влади. Саме вона здійснює добір суддівських кадрів, підвищення їх кваліфікації та перепідготовку, вирішує питання щодо змін у структурі судів та їх штату, організовує матеріально-технічне забезпечення судів.

Тут слід особливу увагу звернути на кінцеві результати цього організаційного забезпечення судової діяльності. Матеріальне забезпечення і соціальний захист суддів перебувають на низькому рівні. Немає коштів іноді навіть на виготовлення судових повісток, поштові витрати, оплату за телефони, опалення та освітлення. Суди в ряді випадків здійснюють правосуддя у непристосованих для цього приміщеннях.

Поряд з цим не припиняються спроби впливу на суддів, які набувають останнім часом більш витончених і небезпечних форм. Так зване „телефонне” право заміняється „мегафонним” і „мітинговим” правом, коли натовп людей вимагає від суддів винесення скасування певного рішення, суворих або м’яких мір покарання, відставки судді тощо. Зародилося і міцніє „пресове” (від слова „преса”) право. Засоби масової інформації нерідко стають „громадськими захисниками” злочинців, у тому числі й небезпечних. Усе виразніше визначається позиція деяких засобів масової інформації по хисту багатих злочинців, що породжує невіру громадян у справедливість. Частішають випадки тиску на суддів шляхом погроз, шантажу і насильства. Суддів грабують, викрадають їх майно. Непоодинокі випадки крадіжок і з самих судів. Такі явища негативно впливають на розгляд судами конкретних судових справ. Ми змушені констатувати, що поряд з цим найбільша загроза незалежності суддів від втручань посадових осіб владних структур, а також народних депутатів. Аналіз роботи судів України по розгляду звернень народних депутатів, посадових осіб владних структур показав, що для деяких представників влади незалежний суд має бути (це за проголошуваними гаслами), проте від них залежати повинен (це на практиці). Виходячи з такої позиції, вони включають суди до органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, та визначають суди виконавцями певних заходів, спрямованих на посилення боротьби зі злочинністю, зобов’язують Верховний Суд України узагальнювати судову практику, брати участь у розробленні проектів законів, що не мають відношення до судової діяльності [42, с. 17].

Є випадки прямого втручання представників законодавчої та виконавчої влади у вирішення конкретних судових справ.

Звертає на себе увагу навіть певна аморальність звернень деяких народних депутатів конкретних судових справах, оскільки, підтримуючи злочинця, вони забувають, по кожній кримінальній справі є і потерпіла сторона, так само