Звичайно, що такі факти не повинні мати місця в правовій державі. Незахищений і залежний суд не може бути справедливим.

Суд може застосовувати своє право карати за зневагу до себе, за невиконання своїх постанов відносно законодавчої або виконавчої влади. Такі повноваження надають судові право карати будь-кого, хто не виконує його рішень. Ці можливості дозволяють судовій владі посилювати свій нагляд за законодавчою та виконавчою гілками.

Судова .влада в державі лише тоді чого-небудь варта, коли вона здатна захистити себе, а отже – і права та свободи кожного громадянина, який звернувся до суду.

Така незалежність суддів є універсальною і саме про таку її суть сказано в п.п. 2 та 6 „Основних принципів незалежності судових органів”, які прийняті VІІ Конгресом ООН 5 вересня 1985 p., а також в інших міжнародних актах про незалежність суддів. В Україні це, звичайно, є поки що лише метою, а не реальністю, і шлях до її здійснення дуже нелегкий. Разом з тим перші кроки по ньому вже зроблено [42, с. 18].

Суддя не може бути взятий під варту і притягнутий до кримінальної відповідальності без згоди Верховної Ради України. Ніхто не вправі проникнути в житло або службове приміщення судді, в його особистий чи службовий транспорт, провести там обшук, виїмку, прослуховувати телефонні розмови, оглянути кореспонденцію і документи без санкції Генерального прокурора України і порушення щодо судді кримінальної справи.

Законодавством України переслідуються посягання на незалежність правосуддя і особу судді у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків. Зокрема, передбачена кримінальна відповідальність за втручання у вирішення судових справ, за погрозу судді, за образу судді і заподіяння тілесних ушкоджень, за посягання на його життя, за пошкодження і знищення майна судді або його близьких родичів. Встановлено адміністративну відповідальність за прояв будь-якої неповаги до суду.

Закон України „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” містить цілу систему заходів державного захисту суддів, членів їх сімей і близьких родичів.

Серйозною проблемою на шляху створення судової влади є те, що організаційним забезпеченням діяльності судів сьогодні займається виконавча гілка влади. Ця нори знаходиться в гострому протиріччі з принципом розподілу влади. За рекомендаціям ООН та Ради Європи, виконавча влада не вправі вирішувати, дати судам чи не дати поставити чи не поставити їм обладнання, технічні та транспортні засоби, так само як і добирати для них кадри та підвищувати кваліфікацію останніх, розв’язувати інші .питання діяльності судових органів.

Всі ці питання повинні належати до компетенції відповідного незалежного органу, який звітував би про свою діяльність лише перед Радою суддів України. Саме на такому рішенні наполягали учасники першого і другого з’їздів суддів України. Згідно з рішенням цих з’їздів у проекті Закону „Про судоустрій” передбачається створення судового департаменту, який би займався організаційним, фінансовим та матеріально-технічним забезпеченням судової діяльності. Генеральний директор цього департаменту повинен призначатись Президентом України з числа осіб, висунутих на цю посаду Радою суддів України, і звільнятися за згодою цієї Ради. Органи суддівського самоврядування, а також запропоновані у проекті судовий департамент, служба виконання судових рішень та інші органи виконуватимуть функції передбачених міжнародними нормами комітетів судового обслуговування і покликані допомагати судовій владі відстоювати свою автономію. У зв’язку з цим від міністерства юстиції України та його органів на місцях мають відійти всі функції по забезпеченню діяльності судів.

Таким чином, правові проблеми організації та діяльності судів у період становлення України як незалежної держави в основному вирішуються.

3.2. Формування інституту присяжних

Однією з проблем судоустрою України є проблема формування суду присяжних.

Принципи правосуддя — основні засади здійснення правосуддя, які мають системоутворюючий та обов’язковий характер для всіх норм та правовідносин з приводу здійснення правосуддя. Принципи правосуддя виражають сутність правосуддя і слугують виконанню завдань, поставлених перед судом.

Всі принципи правосуддя мають такі найсуттєвіші ознаки: Вони є найбільш загальними правилами, які закріплюють та регулюють організацію судових органів та основу їх діяльності. Вони мають керівний характер. Тому і суд і учасники судового процесу повинні діяти у відповідності з цими принципами Вони утворюють єдину систему, взаємодіючи між собою.

Всі принципи правосуддя можна поділити на дві групи: принципи, які визначають правовий статус та порядок діяльності судів; принципи, які визначають права та обов’язки громадян стосовно процесу здійснення правосуддя [32, с. 82].

Розглядуваний принцип участі громадян у здійсненні правосуддя та поєднання колегіального й індивідуального порядку розгляду справ належить до другої групи. Ст. 129 Конституції України, називаючи основні засади судочинства, не вказує безпосередньо на принцип участі громадян у здійсненні правосуддя та поєднання колегіального й індивідуального порядку розгляду справ. Але цей принцип випливає із вказівки в Конституції України на форму, в якій здійснюється участь громадян у правосудді. Так, у пункті 4 ст. 124 Конституції України закріплено, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. В частині 2 ст. 129 Конституції України закріплено, що судочинство провадиться суддею одноособове, колегією суддів чи судом присяжних. Тобто відповідно до вказаних положень Конституції провадження судочинства присяжними є формою участі громадян у здійсненні правосуддя. А, зважаючи на те, що свій висновок присяжні виносять погоджено між собою, — склад суду присяжних є колегіальним. Тому принцип участі громадян у здійсненні правосуддя та поєднання колегіального й індивідуального порядку розгляду справ слушно можна назвати конституційним принципом [1].

Принцип участі громадян