Таким чином, суд є одним із важливих складових елементів системи державної влади. При цьому хоча він і наділений власними, гарантуючи самостійність та незалежність повноваженнями, цей орган функціонує у тісній взаємодії з іншими гілками державної влади, і в процесі свого утворення та реалізації виступає як невід’ємний компонент єдиного цілого. Саме завдяки спільній діяльності законодавчих, виконавчих і судових органів досягається комплексний організаційний вплив на суспільні відносини, відбувається задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства, охорона суспільного та державного порядку, прав і свобод громадян, забезпечення безпеки країни, зміцнення миру і міжнародного співробітництва.

Держава — це універсальне політичне утворення і одночасно політична організація, яка наділена особливою (суверенною) владою і спеціалізованим апаратом регулятивного впливу на суспільство (у тому числі й шляхом легалізованого примусу), що виконує загальні для суспільства завдання. Разом з тим, триваючі процеси становлення громадянського, тобто пов’язаного правом, суспільства в Україні вимагають поступового обмеження адміністративного втручання держави у різноманітні галузі приватного життя, що зумовлює зміщення акцентів на користь підвищення ваги і ролі судової влади як суб’єкта захисту конституційних прав і свобод громадян. За таких обставин ефективне функціонування судів як самостійної і незалежної гілки державної влади можливо виключно за реальної дії принципу розподілу державної влади, що виключає будь-яке втручання виконавчо-розпорядчих органів у діяльність із з’ясування істини у конкретній судовій справі.

Завдання всебічної та повної організації функціонування відносин між членами громадянського суспільства вимагають постійної, безперервної та узгодженої діяльності всіх без виключення державних органів. Тому, на мій погляд, вірними є погляди вчених, які у контексті соціального керівництва відносять до державно-управлінської діяльність не тільки органів виконавчої влади, а й законодавчих і судових інституцій. Як зазначає Б. Курашвілі, «державне управління — це діяльність всього державного апарату з регулювання суспільних відносин, з управління як суспільними, так і власними справами» [44, с. 21].

Наукові підходи щодо визначення поняття державного управління переважають і в адміністративному праві. Так, Л. Коваль розуміє під ним діяльність спеціально уповноважених органів, державно-службових посад, що складають систему органів виконавчої влади. Ю. Битяк і В. Зуй пояснюють державне управління як виконавчу та розпорядчу, здійснювану на основі законів, діяльність особливої групи державних органів (посадових осіб) з практичної реалізації завдань держави в процесі безпосереднього керівництва економічним, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом.

У зв’язку з цим, при з’ясуванні питань сутності та ознак діяльності із забезпечення організації функціонування судової системи України методологічно вірним, на мій погляд, є застосування адміністративно-правових (вузьких) підходів щодо розуміння терміна «державне управління», тобто як певної виконавчо-розпорядчої діяльності уповноважених державних органів (посадових осіб) [44, с. 21].

Сьогодні перед юридичною наукою стоїть особливо важливе, позначене чималою практичною спрямованістю, завдання — необхідність опрацювання теорії шляхів та засобів здійснення управління судовою системою, з’ясування системи і компетенції відповідних уповноважених державних органів і посадових осіб, зокрема такого органу виконавчої влади із спеціальним статусом як Державна судова адміністрація України. Крім того, перспективну спрямованість щодо наукових досліджень має і з’ясування проблем здійснення внутрішнього «самоуправління» у судовій системі та функціонування апарату суддів.

Висновки

Підсумовуючи весь вищевикладений матеріал, на основі узагальнень праць провідних вчених конституційного права України та близького зарубіжжя, можна зробити ряд наступних висновків та узагальнень:

Судова влада є різновидом державної влади. Але суб’єктом, який здійснює судову владу, є не будь-який державний орган, а лише суд, який наділений повноваженнями щодо правового впливу на суб’єктів відповідних правовідносин.

Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону “Про судоустрій України” судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Правосуддя – це особливий вид державної діяльності, суть якої полягає у розгляді і вирішенні спеціально створеними державою органами – судами – спорів (конфліктів) про право та у правовій оцінці поведінки осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, а також у призначенні покарання винним за їх вчинення.

Судова система повинна базуватись на конституційних принципах побудови судоустрою України. До них належать: поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову; територіальність; спеціалізація.

Судочинство ж в Україні повинно базуватись на основних засадах визначених Конституцією. До них належать:

- Здійснення правосуддя виключно судами.

- Право на судовий захист.

- Рівність перед законом і судом. .

- Правова допомога при вирішенні справ у судах.

- Гласність судового процесу.

- Мова судочинства.

- Обов’язковість судових рішень.

- Право на оскарження судового рішення.

- Колегіальний та одноособовий розгляд справ.

- Самостійність судів і незалежність суддів.

- Недоторканність суддів.

- Незмінюваність суддів.

- Суддівське самоврядування.

Для осіб, які рекомендуються на посаду судді встановлені певні види цензів: віковий, громадянство, освіта, стаж роботи. Його розмір залежить від того на посаду якого судді рекомендується претендент. На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

На сучасному етапі становлення Української держави потребують вирішення такі проблеми вдосконалення судової системи в Україні, як:

1. Проблема незалежності судової влади в Україні. Вирішення цієї проблеми можливо через створення спеціального органу при судах, який би займався їх фінансуванням (наприклад, судової адміністрації).

2.